Належні докази сплати судового збору

25 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/1131/20 (ЄДРСРУ № 94362395) досліджував питання щодо належних доказів сплати судового збору.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами статті 2 Закону України "Про судовий збір" платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Об`єкти справляння судового збору визначено статтею 3 Закону України "Про судовий збір". Згідно з частиною першою зазначеної статті судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлено статтями 162, 164 ГПК України. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 164 ГПК України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною першою статті 174 ГПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини четвертої статі 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

ВАЖЛИВО: За змістом наведених процесуальних норм, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Верховний суд зазначає, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

З огляду на те, що суд має сам перевіряти зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, посилання суду першої інстанції, як на порушення вимог ГПК України під час подання позовної заяви, на подання позивачем незасвідчених світлокопій платіжних доручень  є необґрунтованим, оскільки вирішальним та важливим є саме зарахування коштів судового збору  на відповідний спеціальний фонд.

ВИСНОВОК: Верховний Суд вважає, що визначальним у цій справі є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та можливість передбачена ГПК України щодо розподілу судового збору та стягнення судового збору за рішенням суду, а оскільки суб’єктом перевірки щодо його зарахування до бюджету є суд, то світлокопія чи навпаки оригінал платіжного доручення не мають вирішального значення.