Вимоги до виконавчого документа - ідентифікаційний код боржника та інше

Наслідки незазначення у виконавчому листі ідентифікаційного коду боржника - юридичної особи

14 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/8020/16, адміністративне провадження №К/9901/33557/18 (ЄДРСРУ № 89217726) досліджував питання щодо вимог до виконавчого документа щодо зазначення в ньому ідентифікаційного коду юридичної особи боржника

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (попередня редакція Закону) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з частиною першою статті 6 вказаного Закону державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

В свою чергу стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII визначає, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Приписи наведених норм кореспондують з критеріями, на відповідність яким адміністративні суди перевіряють рішення, дії та бездіяльність суб`єктів владних повноважень, що визначались частиною 3 статті 2 КАС України, а також узгоджуються із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання наслідків незазначення у виконавчому листі ідентифікаційного коду боржника - юридичної особи, варто вказати таке.

Положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV передбачалось, що у виконавчому документі зазначається, зокрема, ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб).

Перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження було наведено у статті 26 вказаного Закону, пунктом 6 частини першої якої передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Верховний Суд України, вирішуючи питання незазначення певних даних про особу боржника, у своїй постанові від 21 травня 2014 року (справа №6-45цс14) дійшов висновку, що відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Така правова позиції викладена і у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-62цс14.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що «згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання».

Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18).

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18) зробив аналогічний висновок з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-45цс14.

Таке правозастосування викладене в постанові Верховного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 175/3554/14-ц (ЄДРСРУ № 88790694).

До того ж Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV надавав право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну (пункт 3 частина третя статті 11 цього Закону).

Зазначена правова позиція була підтримана й Верховним Судом у постанові від 5 вересня 2019 року (справа №810/3107/15).

Аналогічним чином питання зазначення/незазначення ідентифікаційного коду боржника - юридичної особи врегульовано і в Законі України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 якого, у виконавчому документі зазначаються ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Відмінність полягає в тому, що наслідком невідповідності виконавчого документа вимогам, передбачених статтею 4 вказаного Закону, стало його повернення стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 6 частина четверта статі 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII).

Водночас  пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII також передбачає право державного виконавця з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

ВИСНОВОК: З огляду на аналогічне правове регулювання спірних правовідносин чинним та попереднім Законами України «Про виконавче провадження», зокрема, в частині вимог до виконавчого документа щодо зазначення в ньому ідентифікаційного коду юридичної особи боржника, Верховний Суд не вбачає перешкод для застосування правових позицій та висновків, які викладені вище.