Отримання іпотекодержателем дубліката правовстановлюючого документу

21 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 554/8922/16-ц, провадження № 61-47114св18 (ЄДРСРУ № 80017596) досліджував питання щодо видачі кредитору дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру , що необхідні для її продажу.

Суть справи: Банк звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру, що необхідні для її продажу, однак відповідним листом отримав відмову з посиланням на положення статті 53 Закону України «Про нотаріат» та пункт 1 глави 22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

З першу необхідно вказати, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 701/570/16-ц зроблено висновок, що «юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів. Лист нотаріуса таким критеріям не відповідає»

Суд вказує, що статтею 7 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської міських державних адміністрацій.

Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.

У частині першій статті 53 Закону України «Про нотаріат» визначено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого документа.

Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про нотаріат» довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Пунктом 1.1 глави 22 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України  від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) встановлено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа.

(!!!) З указаного вбачається, що коло осіб, яким надано право отримати  дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню.

При цьому, частиною першою статті 12, частиною першою статті 33, частиною п'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено право іпотекодержателя вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Разом з тим, вказані норми Закону не встановлюють право іпотекодержателя на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.

У пункті 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» набрав чинності  01 січня 2004 року, а Закон України від 02 вересня 1993 року  № 3425-ХІІ «Про нотаріат» набрав чинності 01 січня 1994 року.

Темпоральне правило, згідно з яким «закон наступний скасовує попередній», є правилом застосування норм права, а не нормативно-правових актів.

Для того, щоб вдатись до темпорального правила правозастосування, слід виявити норму закону, яка набула чинності пізніше іншої норми закону, при чому обидві норми законів повністю або частково повинні співпадати за предметом правового регулювання (мати гіпотези, що співпадають або частково перетинаються за змістом).

Стаття 38 Закону України «Про іпотеку» не містить норм, що стосуються підстав та процедури отримання дублікатів правовстановлюючих документів.

Тому приписи статті 38 Закону України «Про іпотеку» не конкурують із положеннями статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат», оскільки їх предметні сфери застосування не перетинаються.

Норми щодо права продажу іпотеки (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») та щодо процедури видачі дубліката нотаріально посвідченого документа (статті 8, 53 Закону України «Про нотаріат») мають різну правову природу.

Оскільки правові норми статті 38 Закону України «Про іпотеку» у повній відповідності до приписів статей 590, 591 ЦК України конкретизують звернення стягнення на предмет іпотеки у певний спосіб, тому належать до норм приватного права.

Натомість положення Закону України «Про нотаріат» містять норми публічного права, до яких у тому числі належать правила, що регламентують підстави та процедуру видачі нотаріусом дублікатів нотаріальних документів. Зазначена особливість підкреслює відмінність предметних сфер застосування вищезазначених норм права.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для застосування темпорального правила щодо співвідношення положень статті 38 Закону України «Про іпотеку» та статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, приватний нотаріус, вирішуючи питання про видачу дубліката нотаріального документа, повинен керуватися положеннями Закону України «Про нотаріат», зокрема положеннями статей 49, 50, 53 цього Закону,   та дотримуватися порядку збереження і розкриття нотаріальної таємниці, до якої згідно із вказаними правовими нормами належить й інформація, що міститься у дублікаті втраченого нотаріального документа.

Отже, стаття 53 Закону України «Про нотаріат» визначає підстави видачі дубліката нотаріального документа (втрата або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування), а також осіб, які мають право на його отримання, - це особи, перелічені у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону (фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою - спадкоємці померлого).

Надання дубліката документу іншим особам призведе до порушення нотаріальної таємниці (зобов'язання її зберігати викладені у статті 8 Закону України «Про нотаріат»).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року в справі №243/7935/16-ц.

ВИСНОВОК: Іпотекодержатель не має права на отримання дубліката правовстановлюючого документа на предмет іпотеки, оскільки правовстановлюючим документом (у розумінні документа, який підтверджує право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки) є відповідне судове рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 26 грудня 2018 року по справі № 511/2207/16-ц, провадження № 61-30361св18 (ЄДРСРУ № 78978725), від 19 грудня 2018 року по справі № 243/5425/16-ц, провадження № 61-19589св18 (ЄДРСРУ № 78977621), від 05 грудня 2018 року по справі № 243/656/17-ц, провадження № 61-25163св18 (ЄДРСРУ № 78496830) та від 28 листопада 2018 року по справі № 243/5426/16-ц, провадження № 61-22530св18 (ЄДРСРУ № 78215209).