Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
21.04.2016 17:03

Вчинення правочину з перевищенням повноважень: аспект недійсності

Адвокат (судовий захист), магістр права

В практиці господарських відносин трапляються випадки, коли контрагент (читай - недобросовісна сторона) замість того, щоб належним чином виконувати умови угоди, навпаки шукає шляхи для її невиконання…

З аналізу судовоїпрактики вбачається, що найбільш розповсюдженою практикою невиконання угодта/або ухилення від виконання правочинів є звернення контрагента до суду звимогами про визнання цієї угоди недійсної та/або її розірвання з підстав передбаченимдіючим законодавством України.

Однією знайпоширеніших підстав позовної заяви такого контрагента є посилання на те, що підписантугоди (директор, генеральний директор) був не уповноважений та/або вийшов замежі своїх Статутних повноважень та уклав правочин поза межами своєїкомпетенції.

Правові підстави подання такого позову.

Відповідно дочастини третьої статті 215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановленазаконом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсністьна підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судомнедійсним (оспорюваний правочин).

Підставоюнедійсності правочину, передбаченою частиною першою статті 215 ЦК, єнедодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, яківстановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цьогоКодексу.

В свою чергу частинамипершою–третьою статті 203 ЦК визначено, що зміст правочину не може суперечитицьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам державиі суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна матинеобхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину маєбути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Цивільнудієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 ЦК, згідно з частиноюпершою якої юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їхчерез свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону;порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчимидокументами та законом.

Відповіднодо ст. 97 ЦК України  управління товариством здійснюють йогооргани, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше невстановлено законом.

Аналогічні нормизакріплені і у  ч. 1 ст. 89 ГК України,  якою передбачено, що управління діяльністю господарськоготовариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання(призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначенихзаконом випадках — учасники товариства.

В свою чергу ч. 2ст. 89 ГК України вказує, посадовими особами товариства визнаються голова тачлени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разістворення ради товариства (спостережної ради) — голова і члени цієї ради.Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом.

За змістом частини 2статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна матинеобхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ст. 216Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків,крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З огляду на зазначеневище, пропоную розглянути відповідні контраргументи та судову практику, якуможе використовувати відповідач для захисту своєї правової позиції тадоведеності дійсності правочину.

По – перше: відповідно до частинипершої статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання таінші учасники господарських відносин повинні виконувати господарськізобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів,договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконаннягосподарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуваннямособливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно доправової позиції, якої дотримується  ВищийГосподарський Суд України так і у п.3.3 Постанови пленуму Вищого ГосподарськогоСуду України від 29.05.2013р. № 11 “Про деякі питання визнання правочинів(господарських договорів) недійсними” прямо вказано:

“... Особа, призначена уповноваженим органомвиконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під часвчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичноїособи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даногообов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цимиорганами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки увідносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництваюридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особадоведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такіобмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійснимвідповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичноюособою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагентзнав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієїюридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (щоне отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третяособа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знаєпро обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства ібрала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському судуслід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати)про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом(наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщеновідомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиногодержавного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”.

Разом з тим,Верховний суд України розглядаючи справу № 3-84гс16 Постановою від 06 квітня2016 року чітко констатував, що навіть якщо директор є уповноваженою особою,але не дотримується додаткових вимог до порядку вчинення значного правочину,то цей правочин вважається вчиненим ним із перевищенням обсягу повноважень наздійснення правочину.

По - друге: судова практика виходить з того, що відповіднодо статті 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень,створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку вінпредставляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочинвважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчиниладії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схваленняправочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні правата обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змістучастини першої статті 241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схваленняправочину в обов’язкову залежність від наявності рішень окремих органівуправління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначаєвчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено.

Верховний суд наголошує, що такі діїповинні свідчити про прийняття правочину до виконання, тобто в судовому процесінеобхідно довести, що Позивач упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані навиконання оспорюванного договору(підписував додаткові угоди і специфікації на поставку товару, приймаввідвантажений товар, здійснював часткову оплату його вартості і.т.і.).

За наявності такихфактів Верховний суд підкреслює, що судам нижчої ланки необхідно керуватисяположеннями статті 241 ЦК і, зокрема, нормою, наведеною у другому реченнічастини першої цієї статті.

Висновком вищевказаного є те, що при укладаннігосподарських договорів, а саме для їх відповідності вимогам діючогозаконодавства України, необхідно врахувати (перевірити) нижчевикладене:

1. наявністьзареєстрованого належним чином суб’єкта господарювання, що підтверджуєтьсявідповідним документом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ;

2. наявністьвідповідних повноважень у представника на вчинення такого виду правочинів,засвідчених рішенням Загальних зборів та/або Наглядовою Радою господарськоготовариства;

3. дії особи(директора, генерального директора і.т.і.) повинні відбуватися в рамках Законуі Статуту для певного виду правочинів, зокрема значних (великих) угод.

Якщо ж вищевикладенаситуація трапилась і є деякі ознаки/побоювання, що суд може визнати такийоспорюванний правочин недійсним, то в першу чергу в судовому процесі необхідно скористатисяправовою допомогою захисника, виробити спільну стратегію процесуального захистута всіма можливими засобами доводити факт виконання (можливо частковоговиконання) умов угоди не тільки з Вашого боку, а й з боку контрагента.

 

P.s. Народнаямудрость гласит: «Лучшее решение проблемы, упреждение (недопущение) еевозникновения».

 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи