В 1996 році Кабінетом Міністрів, відповідно до ст.52 Закону України «Про освіту» та з метою забезпечення реалізації права на роботу за фахом випускникам навчальних закладів України, було затверджено Постанову «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі – Порядок) Пунктом 14 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» визначено, що у разі не прибуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважних причин приступати до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому законом порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. Однак, до теперішнього часу такий Порядок не прийнятий та не затверджений. Таким чином, механізм визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними угоди про працевлаштування відсутній. Відповідно до п. 4 Порядку, Міністерству фінансів разом з Міністерством освіти, Міністерством економіки, Міністерством юстиції та Національним банком до 1 січня 1997 року було доручено розробити і затвердити Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування.
Щодо судової практики в даній сфері, то цікавим судовим прецедентом є рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2011 року, справа №22-293/2011, головуючий суддя Денисенко Т.С. Зокрема, в своєму рішенні судова колегія зазначає, що посилаючись на норми ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» та на те, що угода про підготовку фахівців з вищою освітою, яка укладена між відповідачем та Національною юридичною академією України ім. Я. Мудрого, передбачає лише настання відповідальності у разі відмови їхати за призначенням молодого фахівця, суд першої інстанції вважав, що зазначена угода не містить відповідальності у разі прибуття за призначенням студента і звільнення молодого фахівця протягом трьох років після прийняття на роботу
З такими висновками суду першої інстанції апеляційна колегія не погодилася і звернула увагу на наступне. Наявність або відсутність нормативно-правових актів міністерств та відомств, які встановлюють саме порядок відшкодування випускниками вищих навчальних закладів вартості навчання, не звільняє відповідача від встановленого вищевказаним Законом, Порядком працевлаштування та Указом Президента №77/96 від 23.01.1996 р. обов’язку з відшкодування державному бюджету вартості його навчання з урахуванням тієї обставини, що він не відпрацював встановленого трьохрічного строку в управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя, звідки звільнений за власним бажанням.
Напротивагу існує безліч інших цивільних справ практично по всій Україні, де судді відмовляють позивачам у стягненні будь-яких сум з випускниківНаприклад, в Рішенні Білопільського районного суду Сумської області від 10.05.2012 року (Справа № 1801/1527/12, номер провадження 2/1801/261/12)суддя Терещенко О.І. зазначає: через відсутність механізму, який би зобов'язав випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, будь-які матеріальні претензії до нього є неправомірними. А також Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 29.05.2012 року (Справа №2014/2-1335/11, номер провадження 2/2014/270/2012), в якому суддя Пархоменко М.О. наголошує, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Із Закону України «Про вищу освіту» слідує, що даний Закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку додержавного бюджету вартості навчання, компенсування замовникові витрат у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови його без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни за власним бажанням з роботи протягом трьох років.
Таким чином, зазначені вище положення нормативно-правових актів обмежують конституційні права громадянина України на безоплатну вищу освіту, працю, свободу пересування та вільний вибір проживання і з огляду на це, видаються такими, що потребують приведення у відповідності до норм Конституції України
Позитивним моментом в досліджувальній проблемі видається Роз’яснення Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України щодо порядку працевлаштування випускників від 20.06.2011 року №1/9-481. В Роз’ясненні Міністерство наголошує, що цим листом висловлює позицію, яка ґрунтується на правових засадах і гарантіях, встановлених Конституцією та законами України та керується у своїй діяльності принципами верховенства права. В Роз’ясненні, зокрема, зазначається, що враховуючи сучасні умови розвитку економіки України, у тому числі, значне зменшення державного сектору (від 0 % до 30 %, залежно від галузі економіки) керівництво вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства, установи та організації інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і вносять внесок у розвиток економіки країни. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, тому що відсутні правові механізми, які б зобов’язали його відшкодувати до державного бюджету вартість навчання. Ця теза підтверджується також інформаційним листом міністерства юстиції щодо роз’яснення з питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням від 19.10.2010 року №12566-0-4-10-21. Однак, Роз’яснення Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України щодо порядку працевлаштування випускників від 20.06.2011 року №1/9-481 та Лист Міністерства юстиції від 19.10.2010 року №12566-0-4-10-21 не є нормативно-правовими актами. Вони мають статус підзаконних нормативно-правових актів та носять інформаційно-рекомендаційний характер, висвітлюють точку зору органу, що їх видає, і не є обов’язковими до виконання. Зараз на стадії опрацюванні перебуває новий Проект Закону України «Про вищу освіту» (реєстр. № 9655 від 28.12.2011 р., внесений Кабінетом Міністрів України). Однак, в новому законопроекті «Про вищу освіту» неврегульованим залишилося таке важливе питання, як працевлаштування випускників вищих навчальних закладів. Зокрема в ч.1 ст.65 зазначається, що держава у співпраці із роботодавцями створює умови для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.
