Корупційна вертикаль

Історія знає приклади, коли “жорстка рука” у владі забезпечувала країнам прорив.  В цьому плані Україна все більше і більше стає схожа не на Сигапур, який зробив стрімкий стрибок до десятки найбільш розвинених держав світу, хоч влада там часом не дуже рахувалася з політичними опонентами, а на країни Латинської Америки, де неофіційні правила та поняття відіграють більшу роль ніж закони, а всі багатства належать кільком найвпливовішим родинам.

Під час економічної нестабільності 90-х років ми з якоюсь легкістю підхопили цей вірус хабарництва, коли, через відсутність державного фінансуваня, а ні отримати належне лікування, а ні довчити дитину в школі без того, щоб не “занести”, стало неможливо. Зараз, за президентства Януковича, ця хвороба тільки посилюється.

Скажіть будь-ласка, якщо можна “купити” народного депутата, і якщо це робить сама влада, то чому не можна “купити” міліціонера, суддю, чиновника? Чому не можна купити посаду?Саме в нашому випадку як ніде підійде вислів про те, що “риба гниє з голови”. Бо саме діяльність нинішнього Уряду супроводжують гучні корупційні скандали (наприклад “вишки” Бойка, корупція в Міністерсті охорони здоров’я), які взагалі залишаються поза увагою правоохоронних органів. І ця система відтворюється на місцях. Пресловута “вертикаль влади” на практиці виявилася корупційною вертикаллю.

Моніторингові організації вже повідомили про те, що Україна, фактично, зриває план по боротьбі з корупцією, а отже ставить під питання і підписання угоди про зону асоціацію з ЄС. Хоч вже настільки очевидно, що для подолання цього явища в Україні потрібні не плани, а політична воля, бажання.

Я не вірю, що, наприклад, лише від створення спеціалізованого правоохоронного органу з боротьби з корупцією щось принципово зміниться, хоч, напевно такий крок потрібен. Та неможливо уявити, що нинішня влада створить структуру, яка боротиметься з корупцією у вищих ешелонах.

На мою думку, реальна боротьба з корупцією може початися лише за умови, якщо це стосуватиметься всіх громадян без виключення, і без розділення на статки, класи та партійну приналежність.

І ще один крок, який обов’язково потрібен — це реальне розділення влади в Україні. Судова гілка повинна стати незалежною. Так, що суддя спокійно міг притягнути до відповідальності будь-кого з діючих політиків, міністрів, президентів — тут не повинно бути різниці.

Обов’язково також потрібне декларування чиновниками та політиками не тільки своїх прибутків, але й видатків. Теж саме має стосуватися і їхніх близьких.

Та важливо, щоб всі ці правила почали працювати, нехай без голосних гасел, а методично і спокійно. Та на жаль треба визнати, що чекати доведеться принаймні до 2015 року.

Дмитро Войцех