Корупційна вертикаль

Історія знає приклади, коли “жорстка рука” увладі забезпечувала країнам прорив.  Вцьому плані Україна все більше і більше стає схожа не на Сигапур, який зробивстрімкий стрибок до десятки найбільш розвинених держав світу, хоч влада тамчасом не дуже рахувалася з політичними опонентами, а на країни ЛатинськоїАмерики, де неофіційні правила та поняття відіграють більшу роль ніж закони, авсі багатства належать кільком найвпливовішим родинам.

Під час економічної нестабільності 90-х роківми з якоюсь легкістю підхопили цей вірус хабарництва, коли, через відсутністьдержавного фінансуваня, а ні отримати належне лікування, а ні довчити дитину вшколі без того, щоб не “занести”, стало неможливо. Зараз, за президентстваЯнуковича, ця хвороба тільки посилюється.

Скажіть будь-ласка, якщо можна “купити”народного депутата, і якщо це робить сама влада, то чому не можна “купити”міліціонера, суддю, чиновника? Чому не можна купити посаду?Саме в нашомувипадку як ніде підійде вислів про те, що “риба гниє з голови”. Бо самедіяльність нинішнього Уряду супроводжують гучні корупційні скандали (наприклад“вишки” Бойка, корупція в Міністерсті охорони здоров’я), які взагалізалишаються поза увагою правоохоронних органів. І ця система відтворюється намісцях. Пресловута “вертикаль влади” на практиці виявилася корупційноювертикаллю.

Моніторингові організації вже повідомили проте, що Україна, фактично, зриває план по боротьбі з корупцією, а отже ставитьпід питання і підписання угоди про зону асоціацію з ЄС. Хоч вже настількиочевидно, що для подолання цього явища в Україні потрібні не плани, а політичнаволя, бажання.

Я не вірю, що, наприклад, лише від створенняспеціалізованого правоохоронного органу з боротьби з корупцією щось принциповозміниться, хоч, напевно такий крок потрібен. Та неможливо уявити, що нинішнявлада створить структуру, яка боротиметься з корупцією у вищих ешелонах.

На мою думку, реальна боротьба з корупцієюможе початися лише за умови, якщо це стосуватиметься всіх громадян без виключення,і без розділення на статки, класи та партійну приналежність.

І ще один крок, який обов’язково потрібен — цереальне розділення влади в Україні. Судова гілка повинна стати незалежною. Так,що суддя спокійно міг притягнути до відповідальності будь-кого з діючихполітиків, міністрів, президентів — тут не повинно бути різниці.

Обов’язково також потрібне декларуваннячиновниками та політиками не тільки своїх прибутків, але й видатків. Теж самемає стосуватися і їхніх близьких.

Та важливо, щоб всі ці правила почалипрацювати, нехай без голосних гасел, а методично і спокійно. Та на жаль требавизнати, що чекати доведеться принаймні до 2015 року.

Дмитро Войцех