Судоми євразійської недоімперії

Парадиґма будь-якої імперії формується завдяки прагненню об'єднання необмеженої кількості народів і земель силою універсальної влади. Саме цей амбітний проєкт під скіпетром могутньої метрополії виражався протягом багатьох століть в експансіоністській політиці, зокрема тієї ж таки Московії.

Бажання загарбати терени сусідів, іноді слабших, але не відсталіших (як було з Гетьманською Україною у XVIII ст.) призводило до розв'язання численних воєн і перегляду усталених кордонів. Ще починаючи з XVII ст. переважно в Європі стали відбуватися процеси формування суспільства нового типу, саме – "modern society" у так звану добу Нового часу.

Глибинні процеси – модернізація і демократизація, що йдуть пліч-о-пліч – поступово змінювали стан соціально-політичних інститутів, які встановлювали новий тип суспільних відносин. У підсумку все це призвело до краху колись могутніх і міцних монархій (скажімо, Німецької), що склалися до початку XX ст., а також деформації імперської парадиґми.

Російська ж парадиґма неодноразово руйнувалася на Україні в українських степах:

а) у 1917-му, коли у Києві проголосили окрему Народну Республіку (згодом самостійну);

b) у 1939-1959 рр., коли на тлі світової війни українці розгорнули масовий національний рух опору;

c) у 1991-му, коли стрімголов покинули конаючу "тюрму народів" з осердям у Москві;

d) у 2014-2022 рр., коли наш народ зі зброєю у руках став на захист власної відновленої держави, поміч якій надає колективний Захід.

Американський політолоґ, соціолоґ та історик Чарльз Тіллі, розглядаючи варіанти розвитку процесів модернізації та демократизації всередині імперії дійшов висновку про несумісність імперських і демократичних структур. Водночас дослідник запропонував 2 сценарії розвитку подій для імперії за умов її внутрішньої трансформації, яка могла статися й за зовнішніх умов та обставин:

1) Розпад імперії на взаємозалежні, але цілком самобутні й самодостатні сегменти.

2) Перетворення імперської системи опосередкованого правління, що веде створення нових зв'язків між центром і периферією.

При цьому Чарльз Тіллі зазначає, що «багатовікова історія людства демонструє безліч прикладів першого варіанта та жодного прикладу другого варіанту». Звичайно, якби відомому науковцю зі США судилося б дожити до наших днів, то він побачив би, що Геродотовій музі Кліо є, щó запропонувати як приклад і за другим варіантом.

Проте розпад будь-якої імперії (у нашому випадку, ресурсної федерації Московії) – логічний і невблаганний результат. Відтягнути цей момент можна, але уникнути – навряд чи вдасться.

Однак наразі влада і населення РФ вірять у власне месіанство, яке має здійснюватися "вогнем і мечем". Дарма, що ця місія покладена на людський непотріб.

Подібна ситуація вже мала місце в історії, і не тільки Московії, а й тих, на кого вона прагнула рівнятися. Маємо на увазі Римську та Візантійську (Східну Римську) імперії; обидві сконали.

Натомість країна-аґресор настільки міцно вп'ялася у ґрунт, що має здатність до химерного переродження. Чарльз Тіллі дуже чітко зміг описати занепад стародавнього Риму через глибинну трансформацію тамтешнього війська.

Державна ж орґанізація була переважно неформальною. Так, імператор не завжди виконував покладені на нього обов'язки, а делеґував їх місцевим князькам (ґубернаторам і оліґархам), які контролювали відносно невеликі території, але мали свій чималий бюджет.

За доби Римського царства і республіки воно було армією середнього класу (ополчення повноправних громадян – S.P.Q.R.), згодом (у часи ранньої імперії) – вже армією простолюдинів, наприкінці існування – армією варварів. Існує міф, що Рим упав нібито від делікатності її громадян, але пан Тіллі певен у протилежному:

«Стародавній Рим, яким таки пишалися італійські фашисти, опинився у глибокому занепаді від бідності та огрубіння населення. "Зніжений" воєнними перемогами та різнорідними заморськими трофеями Рим був сильним до II століття після Різдва Христового, далі ж – економічна катастрофа імперії, зумовлена демоґрафічними змінами. Варвари (ґерманці, кельти тощо) все більше проникали у державне тіло імперії. У III-V ст. саме з прибулих чужинців і формувалося війська, до якого також масово брали простолюдинів, аби просто прогодуватися. Але водночас влада відмовляла своїм же зубожілим громадянам потрапляти до так званих елітних підрозділів, віддаючи перевагу варварам. Стало політично небезпечно створювати армію із середовища власного населення, оскільки була велика загроза внутрішнього опору та бунту».

Американський соціолоґ уточнює, що римська знать доби імператорів Каракалли – Ромула Авґустула відверто побоювалася нижчих верств, які бувши у складі коґорти чи леґіону повернуть зброю проти влади. Натомість кельтів чи ґерманців за невелику плату або ж привілеї у римській армії можна було використовувати не тільки для зовнішніх воєн, а й для придушення внутрішніх повстань.

Усе це нині спостерігаємо за Збройними силами РФ, де вже чітко простежується фрагментація на 4 основні й далебі ворожі між собою табори:

• a) пошарпане у боях кадрове військо, підсилене мобілізованими;
• b) ПВК "Ліга" і "Вагнер", доукомплектовані "амністованими" в'язнями;
• c) Росгвардія разом із національними добробатами з суб'єктів федерації;
• d) Кадировські TikTok-загони.

Фактично, самозваний "третій Рим" із Залісся опинився у петлі часу й власній упевненості у перемозі. Хоча насправді прямує до цілковитого колапсу, і не тільки на полі бою в Україні.