Міжнародний розшук без ордера на арешт – як захистити клієнта

Якщо вашого клієнта немає в Україні, для отримання ухвали про заочний арешт національним правоохоронцям доведеться переконати суд в існуванні міжнародного розшуку. І якщо їм це вдалося, скоріше за все, вони припустилися зловживань. 

Цьому виною колізія у національному законодавстві. Вона може зіграти на руку як стороні захисту, так і стороні обвинувачення. Судова практика знає чимало випадків, коли один і той самий суд по різному інтерпретує вимоги щодо доведення міжнародного розшуку. Особливо це стосується публічних кейсів, де є увага громадськості.

З цієї статті ви дізнаєтесь, як захистити клієнта від незаконної ухвали про тримання під вартою (ордера на арешт) та міжнародного розшуку.  

Як пов’язані міжнародний розшук та ухвала про тримання під вартою

Щоб оголосити людину у міжнародний розшук для подальшої екстрадиції, правоохоронці звертаються із запитом до Генерального Секретаріату Інтерполу щодо публікації «червоної картки». Це сповіщення повідомляє інші держави про необхідність затримання такої особи, однак воно не визнається міжнародним ордером на арешт.

Тому, разом із запитом про «червону картку» необхідно подати пакет документів, серед яких має бути національний ордер на арешт. У розумінні Правил Інтерполу до ордеру на арешт прирівнюється рішення компетентного органу іноземної держави, за яким вирішено помістити особу під варту. В нашому випадку, це ухвала слідчого судді про тримання під вартою. 

І тут починається найцікавіше. За статтею 193 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) клопотання про тримання під вартою розглядається за участю підозрюваного чи обвинуваченого. Проте є випадки, коли розгляд може проходити без нього:

- є підстави вважати, що ваш клієнт виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території чи на території держави-агресора;

- та/або його оголошено у міжнародний розшук.

Що ми маємо? Якщо ваш клієнт не перебуває на території РФ, АРК, окупованих регіонів Донецької та Луганської областей – слідчий суддя може видати заочну ухвалу про тримання під вартою тільки на підставі доведення існування міжнародного розшуку. 

Виходить замкнене коло. Щоб оголосити людину в міжнародний розшук, потрібна ухвала про тримання під вартою, а щоб отримати цю ухвалу за відсутності людини потрібен міжнародний розшук. Це і є колізія, про яку я згадував на початку статті. В законодавстві це питання залишається невирішеним, тож породжує численні зловживання. 

Досить показова ситуація склалася у справі Юрія Єриняка, якого підозрюють в організації викрадення колишнього голови «Нафтогазвидобування». З лютого 2021 року він знаходиться в ОАЕ.  Тим часом в Україні його було «оголошено у міжнародний розшук» постановою прокурора від 30 червня 2021 року.  

Проте Інтерпол так і не опублікував «червону картку». На цій підставі слідчий суддя відмовився заочно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Більше того суд зазначив, що особу оголошує у міжнародний розшук виключно Інтерпол, а національні правоохоронці можуть лише ініціювати цю процедуру.  

На щастя, публікація «червоних карток» – не автоматичний процес. Комісія Інтерполу розглядає та перевіряє кожен запит. І якщо клієнт знаходиться поза Україною, а Інтерпол все ж оголосив його у розшук з ініціативи українських правоохоронців – скоріш за все, зловживань припустився саме національний суд, незаконно видавши заочну ухвалу про тримання під вартою. 

Чи можуть правоохоронці ініціювати міжнародний розшук без ухвали про тримання під вартою 

Українській практиці відомі випадки, коли правоохоронні органи намагалися оголосити особу у міжнародний розшук без ордера на арешт. Для цього використовувалися інструменти як національного законодавства, так і власне Інтерполу:

- ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу за ст. 190 КПК; 

Так слідчі отримували цей документ та подавали його замість ухвали про тримання під вартою, видаючи за «ордер на арешт». Проте в Правилах Інтерполу чітко вказано, що в пакеті документів має бути саме ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Її відсутність – це привід оскаржити такий міжнародний розшук. 

Більше того на 95-й Генеральній Асамблеї Інтерполу було визначено, що таке судове рішення не може вважатись ордером на арешт у світлі Правил Інтерполу. 

- «синє сповіщення» Інтерполу.

На відміну від «червоної картки», це сповіщення передбачає лише ідентифікацію особи та встановлення її місцезнаходження без подальшої екстрадиції. Щоб ініціювати його публікацію не потрібно отримувати ордер на арешт.

Схема наступна: щодо особи публікується «синє сповіщення», на його основі правоохоронці отримують заочну ухвалу про тримання під вартою та з нею ініціюють публікацію вже «червоної картки». 

Це дозволяло подолати колізію, хоча й займало багато часу. Проте Комісія Інтерполу розцінила такі дії як зловживання та застерегла українських правоохоронців від нецільового використання інструментів Інтерполу. Зокрема було наголошено, що отримання «синього сповіщення» з метою довести міжнародний розшук – неприпустиме. 

Як бачите, національні органи намагаються компенсувати відсутність правового механізму практикою на межі закону. На щастя, міжнародна поліція все ж реагує на подібні зловживання.

Що робити, якщо клієнта все ж незаконно оголосили у розшук              

Якщо у вас є підстави вважати, що вашого клієнта незаконно оголосили у міжнародний розшук, спочатку перевірте цю інформацію. Для отримання гарантовано достовірної інформації надійності краще звернутися із запитом та отримати офіційну відповідь від Комісії з контролю файлів Інтерполу. 

Паралельно треба пересвідчитись, чи виносилась щодо вашого клієнта заочна ухвала про тримання під вартою. Якщо так, цю ухвалу треба оскаржити. Зокрема, перевірте:

- чи має ваш клієнт законний статус за кордоном;

- чи має ваш клієнт взагалі статус підозрюваного, чим це підтверджується та чи коректно він сповіщений про свій статус;

- яким чином сторона обвинувачення довела, що ваш клієнт перебуває у міжнародному розшуку.

Якщо ваш клієнт дійсно знаходиться у базі Інтерполу на підставі незаконного ордера на арешт, після оскарження такої ухвали вам необхідно звернутися до Комісії Інтерполу. У своєму зверненні ви маєте якісно обґрунтувати, яких порушень припустилися національні правоохоронці під час ініціювання міжнародного розшуку.

Доки законодавець не перебачить законного механізму для подолання колізії, кожен з нас знаходиться у зоні ризику, де незаконний ордер на арешт може стати приводом для міжнародного розшуку та екстрадиції.