Випущена поштова марка, присвячена героїчному супротиву українців російській агресії в черговий раз привернула увагу до проблем діяльності «Укрпошти».
"УКРПОШТА" - державна корпорація, що має усі належні преференції національного поштового оператора включно із достойними умовами праці її ТОП-керівництва і при цьому залишається тим, що у сучасній блогосфері прийнято називати "унилим гівном". І річ тут не тільки у легендарній зарплаті пана директора у 900 000 грн. на міс., при зарплаті листоноши у 6 000 грн., а у якісь інфернальній тенденції поступової руйнації корпорації, діяльність якої може приносити користь людям та прибутки державі.
З самого свого народження, тобто усі 45 років, я прожив на одній і тій самій київській вулиці. І на цій вулиці є поштове відділення. У радянські часи це був порівняно невеличкий вузол зв'язку, з переговорним пунктом та телеграфом. Атмосфера була відповідна - синя фарба на стінах і запах сургучу. Але я свою пошту дуже любив, адже туди приходили листи від батька, посилки та телеграми, а також ціла купа журналів які мені виписувала бабуся. Мене, як і більшість дітей нашого микрорайону, на пошті знали і ставились дуже приязно, а знайома листоноша дозволяла мені інколи допомагати їй розносити газети в нашому будинку, що мені дуже подобалось і чим я дуже пишався.
Потім, в нові часи, у пошти забрали приміщення телеграфу під магазин. Потім забрали ще один шматок під аптеку, потім ще один під якусь контору. Справедливості заради у тому, що залишилось, зробили непоганий ремонт, але це було задовго до пана директора Смілянського. А потім ліквідували поруч величезне поштове відділення і у його приміщенні відкрили магазин. І на нашу маленьку пошту лягло навантаження з кількох державних контор із шаленим обсягом кореспонденції.
Кістяк відділення - начальниця її заступниця та пару старих листонош. Цим відданим справі людям можна сміливо відкрити пам'ятну табличку прямо на дверях пошти. Решта - діти випускники профільних ПТУ, чи як там тепер кажуть коледжів. Вони весь час змінюються, вони ніхріна не вміють і, головне, не хочуть вміти.
Ось приклади спілкування з юними поштарями свідком котрих я був.
- Куди виправляєте листа?
- Лондон, там написано.
- А де це?
- (із сарказмом) у Білорусі.
Молоденька операторка видає чек, відправник здивовано на всю чергу читає: м. Лондон, Білорусь, завіса.
- Куди виправляєте листа?
- Голландия, на конверті вказано.
- Немає в базі Вашої Голландії.
- Як Ви бажаєте відправити листа на Кіпр, залізницею чи авіа? Ой, нема наземного чогось у системі. Доведется авіа.
І черги, черги, черги. Я би вже давно не ходив на пошту, але ж кореспонденція від іноземних клієнтів, від УКРПАТЕНТУ, від судів надходить лише на УКРПОШТУ.
Нещодавно поруч відкрили відділення "Нової Пошти" і зрозуміло, хто виграє у конкуренції, у кого білші прибуткі, вищі розміри зарплат, кращі умови праці. А розділяє ці дві свінти лише тоненька стінка старої хрущівки.
Виникає питання, як так трапилось, що приватний поштовий оператор зміг за кілька років вибудувати майже ідеальну логістичну структуру, що працює навіть під час війни? Невже "УКРПОШТА" не спроможна запровадити додаток до телефонів та стелажі для відправлень, щоби народ не стояв у чергах, поки Галя шукає посилку у підсобці? Пан Смілянський, а це обов'язково, клеїти марки на листи, коли, упс, літерні закінчились, і дістаємо з папочки номінали по 1, 5, 10 грн. та калькулятор і починаємо художньо ліпити на конверт сумму 250 грн? А черга стоїть.
Невже неможна замінити марки спеціальними етикетками на яких вдруковується потрібний номінал, як це зроблено в US POST? Да, а це точно треба на пошті у Києві продавати тістечка "Контік", мило та убогі церковні календарі (можливо для далеких сіл це виравдано)?
Крім фанатів-поштарів у УКРПОШТИ є золота корова - філателія. Наші марки крутезні, вони постійно виграють купу різних міжнародних конкурсів, вони подобаються зарубіжним колекціонерам. І що? Укрпошта має нормальний онлайн магазин? А нащо старатись? Нащо нам додаткові надходження від іноземців, нащо нам популяризація України через філателію? Від цього пан директор більше не заробить.
Або, наприклад, проект "власна марка". Чудова ідея, але щоби її замовити треба ніжками йти на головний поштамт, бо сайт УКРПОШТИ має лише одну функціонуючу сторінку - стартову, а решта весь час зазнає DDOS-атак від численних ворогів.
Показовою є і історія з маркою "Русский воєнний корабль...". Ця марка - символ нашої героїчної боротьби з агресором. Її треба надрукувати у такій кількості, щоби завалити увесь світ. Якщо хтось хоче купити 30 000 марок по ціні 1,5 баксів за штуку, треба їх загорнути у подарункову упаковку і докласти подяку від директора Смілянського. Хочуть оклеїти цими марками стіни - будь ласка! Якщо хочете погратись у філателію, зробіть беззубцову емісію, номерні блоки. Є багато варіантів. Цей маленький кольоровий клаптик паперу дає шанс на нове життя "УКРПОШТІ", але ніт, бо в нашій країні існує традиція - керувати чимось державним завжди повинна найнекомпетентніша людина, щоби загальна температура успішності по країні була трохи вищою ніж температура небіжчика...
