Постпарижський синдром. Почути ІДІЛ

Світ змінився. Ця фраза, сказана після терактів 11 вересня у США, сьогодні вже затерта. Бо світ змінився давно. 1 млрд. населення живе не просто у кращих умовах, ніж решта шість. Прірва між ними та рештою світу глибша, ніж розходження у поглядах Дарвіна та Папи Римського. І ці кращі умови як яскраву картинку щодня демонструють по всіх каналах. Європа і Північна Америка стали жаданим місцем проживання для більшості людей планети.

Але разом з тим, несправедливість, з якою переважна більшість людей зіштовхуються від народження, породжує бажання змінити умови. Або шляхом міграції – і мільйони біженців хлинули до Європи, або шляхом пошуку свого шляху розвитку. Як це робиться у Білорусії, Китаї, як це робилось у Лівії. А у кого не вдається щось змінити – щиро ненавидять цей «золотий мільярд» і вважають, що Захід наживається за їх рахунок. За рахунок того, що у злиднях живе решта світу.

Насильницьке нав’язування іншої моделі – чи то вестернізації з її демократією, чи то «руського міра» з його уявним «антифашизмом» - завжди супроводжуватиметься неприйняттям населення. Якщо воно до цього не готове. І завжди породжувало конфлікт.

Події у Франції цілком підпадають під цю модель. З одного боку – це типова країна «золотого мільярду». З іншого – величезна мусульманська громада та безкінечний потік біженців, в якому можуть «загубитись» навіть не сотні – тисячі людей, які ненавидять західний образ життя.

Зрозуміло, що ними будуть користуватись ті, кому потрібно поставити західний світ на коліна – від ісламістів до рашистів, від націоналістів і до «зелених».

Виправдання терористичним актам немає. Але, якщо діяти по традиційній схемі – введення військ, переслідування мігрантів, обмеження прав і свобод власних громадян нібито з міркувань безпеки – то вийде: а) ще один Афганістан з безкінечними війнами; б) ще один ІДІЛ, як альтернатива світовій моделі; в) перетворення Заходу в заручника конфліктів у всьому світі; г) інформаційна «цукерка» для противників Заходу під виглядом тисяч знищених мусульман та переслідувань єдиновірців у Європі.

Військова відповідь сьогодні, відповідь у вигляді переслідувань мусульман у Європі (а націоналістам все-одно, чи суніт чи шиїт) – це відповідь на емоційні запити громадської думки. Але є ще раціональні потреби: як жити далі?

Тактично можна підіграти громадській думці. Більше того, весь світ усвідомлює, що військова машина Заходу спроможна переломити хребет ІДІЛ та знищити його осередки. Але вона не може знищити всіх, хто потенційно може стати терористом. Жодне утворення, яким би супертерористичним воно не було, не зможе існувати там, де у нього немає підтримки серед населення.

А ще малоймовірним є знищення військовим шляхом тих, хто фінансує терористів. Бо для цього потрібна світова війна, в яку жодна зі сторін поки що втягуватись не бажає. І потішити громадську думку можна й іншим шляхом. Знайти країну-лузера і мочити у її сортирах усіх «терористів». Але це не змінить світову картину.

Бо у мешканців країн-лузерів буде відчуття облому, власної неповноцінності. Усунення їх навіть від мізерної участі в світовому управлінні та у вирішенні власної долі. А це продукуватиме тероризм, який для зовнішніх атак завжди знайде зовнішнє фінансування.

І це коло буде замкнутим до того часу, доки домінуючі країни продовжуватимуть нав’язувати свої цінності, свої моделі всьому світу без розуміння культури та специфіки країни. Потерпає інший світ, потерпатимуть і ті, хто диктує іншому світу свої умови.

Бо інформація про сотні загиблих під час терактів на Заході лякає більше, ніж інформація про тисячі загиблих на Близькому Сході. І навіть якщо заходи безпеки посиляться, хто сказав, що від них самих не потерпатимуть в Європі. І що центр демократії, який боровся з тоталітаризмом у СРСР, сам не перетвориться в те, що описував Джордж Оруелл у його безсмертному «1984».

Вибір є. Але його приймають ті, хто має можливість як поступитись, так і застосувати силу. Песимістично, але keep calm and feel loser- country.