"Рускій мір" і діти війни

Можливо вони не страждають першими. Але вони страждають довше і більше. Діти на війні. В кращому варіанті вони живуть в агресивному інформаційному середовищі – серед повідомлень про жертви, вибухи, смерть та насилля. В гіршому – агресивне середовище приходить до них і забирає у них життя, здоров’я, батьків, житло і майбутнє.

68 дітей загинуло. 176 отримали поранення. Це лише за даними ВООЗ, які не враховували 80 дітей, що загинули від сепаратистів у малайзійському Боїнгу. А ще – тони мін, якими усіяна територія Донбасу. Це уже відкладені жертви.

Війна позбавила повноцінного дитинства і дітей, які втратили батьків, що захищали Україну в боях. З даними Мінсоцполітики станом на 31 березня 2015 року, війна зробила такими напівсиротами 1086 дітей. Ми розуміємо, наскільки ця цифра не занижена, бо ще у кінці минулого року Уповноважений з прав людини Валерія Лутковська заявила, що чисельність дітей, які стали сиротами, в 2014 році зросла на 2 тис.

151 тис. 720 дітей за даними ДСНС стали вимушеними переселенцями. Це не рахуючи тих, хто тікав від війни до інших країн. «Рускій мір» щодня відбирає житло у 330 дітей. І лише для того, щоб рейтинг вождя тримався вище 80%.

Та якщо «рускій мір» забирає у них житло, то хто має допомагати громадянам України? Сьогоднішня фінансова допомога переселенцям мізерна – 882 грн. на дитину. А якщо взяти до уваги що майже половина сімей з дітьми (41% за опитуваннями КМІС) мають бажання, але не мають можливості виїхати з окупації, то стає зрозумілим, як важко, без сторонньої допомоги, змінити воєнне середовище на мирне. Діти живуть в окупації не тому, що їх батькам подобається «рускій мір». У них немає вибору. Вони просто живуть там де жили, і їм найголовніше, щоб за вікном був будь-який, але – справжній мир.

Україна забезпечила дитсадками і школами 76,6 тис. (54%) дітей переселенців. Та близько третини усіх переселенців, в тому числі й дітей, розташовуються на вільних територіях Донбасу. Уявляєте навантаження на соціальну інфраструктуру? А тепер – врахуйте сюди руйнування від війни і житла, і закладів охорони здоров’я, і освітянських установ. Лише порахованих збитків, і лише медустановам – 76 млн. грн.

Ще одна категорія - діти в окупації. У них проблем більше, - бо вирішити їх держава не може. І на додачу щодня вони отримують чергову порцію українофобських меседжів. Тому, чим довше вони «там», тим менша вірогідність, що вони повернуться «сюди».

Якщо сьогодні повернути території неможливо, то ми маємо повертати людей. І якщо не всіх, то принаймні майбутню інтелектуальну еліту, - випускників. Сьогодні війна за випускників – це важливий елемент гібридної війни. У минулому році Україна програвала війну – 1400 кримчан поступили до вишів Росії, а на українське ЗНО в Україну прийшло лише 300. В цьому році ситуація ще складніше – випускники з окупації для того, щоб отримати всі документи мають як мінімум 6 разів перетнути так званий «кордон», а на Донбасі - лінія фронту. Бо Україна не визнає документів виданих сепаратистами. І зараз лише 6% від кримських випускників обрали українські виші. З тих, хто визначився. 1040 обрали російський ЄДЕ. Але на півострові ще майже 13 тис. випускників, а у російських вишах – заброньовані місця. Є над чим працювати.

І ще одна категорія дітей війни – найбільша. Це всі українські діти, які зараз, немов губка, всмоктують цінності, які дає їм інтернет та телевізор, - це ненависть, полярне мислення, насилля. А з іншого боку, є школа, яка розповідає їм про критичне мислення та діалог, і Концепція патріотичного виховання, яка акцентує, що патріотизм, це не лише «шароварщина», що виховання не повинно прищеплювати «ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світу лише очима власної культури». І це все в умовах «фашистської хунти» і «поїдання рускоговорящих младєнцев».

До речі, навіть поняття «патріотизму» відрізняється у виховних концепціях України і Росії. Патріотизм в російській доктрині стоїть вище права на життя (самопожертви). Прийнятною ж моделлю патріотичної поведінки є «служіння державі» (російська концепція), а не «сприяння розвитку держави» (українська концепція).

Про що це говорить? Про те, що Україна орієнтується сформувати сильне громадянське суспільство, а Росія – авторитарну державу. Тому, цивілізаційний розрив між нашими суспільствами буде поглиблюватись і далі. З кожним поколінням. І ще висновок. Авторитарна держава має переваги у війні. Сильне суспільство – у мирі. Тому будь-хто хто кричить про «війну до кінця» не усвідомлює, що наші можливості перемогти на мирному полі значно вищі.

Можна всі рішення відкласти на завтра. У нас же війна. Але, хіба вона йде не за майбутнє українських дітей? І якщо так, то яким буде їх завтра, якщо у них відібрати дитинство сьогодні?