Закон "проти олігархів": як завжди, все трохи по-дебільному вийшло
Деолігархізація
Парламент ухвалив у другому читанні законопроект № 5599 “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”.
Про те, що цей законопроект не має жодного відношення до боротьби з олігархами, сказано вже чимало. Також, очевидно, що він грубо суперечить Конституції України, бо надає РНБО повноваження судових органів, тому раніше чи пізніше у такому вигляді буде визнаний антиконституційним. Очевидно, що саме на це звертатиме увагу і Венеціанська комісія (дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права, котрий надає висновки про відповідність проєктів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям. Офіційна назва — Європейська комісія за демократію через право), коли у грудні оприлюднить свої зауваження. Але все це лірика.
Важливо зосередити увагу, чому цей законопроект не містить жодних реальних кроків по протидії впливу олігархів та що, натомість, потрібно було б робити.
Почнемо з аналізу того, що забороняється (у позасудовому порядку) робити тим, кого РНБО назве олігархом і включить у Реєстр осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті, і що, по суті, є квінтесенцією цього проголосованого нардепами законопроекту (стаття 7):
“1. Особам, включеним до Реєстру, забороняється:
1) здійснювати внески у вигляді власних грошових коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг чи у вигляді грошових коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг пов’язаними особами та/або юридичними особами, кінцевим бенефіціарним власником яких є така особа, на підтримку політичних партій відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні", здійснювати внески до виборчих фондів кандидатів (крім власного виборчого фонду), політичних партій під час виборчого процесу відповідно до Виборчого кодексу України;
2) бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об'єктів великої приватизації;
3) фінансувати будь-яку політичну агітацію, або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами;”
Давайте почнемо з аналізу пунктів 2 та 3 цих заборон, а пункт 1 — самий “солоденький” — залишимо наостанок.
Почнемо з пункту 2.
Чи когось з наших олігархів цікавить зараз якісь державні об'єкти приватизації? Впевнений, що з різних причин, фактично нічого. У когось немає зараз для цього вільних коштів, інших — вони просто не цікавлять, бо це не їхня сфера бізнес інтересів. Часи, коли можна було і скупали все без розбору з самих різних галузей за безцінь, вже минув. Тому це обмеження, скоріше, має на меті виключення когось з потенційних конкурентів при проведені приватизаційних конкурсів. Але вважати цю заборону боротьбою з олігархів — доволі кумедно. Щось на рівні сценаріїв комедійних серіалів, розрахованих на вже дуже інтелектуально обмежених глядачів, постановкою яких займались та займаються наші нинішні можновладці.
Пункт 3.
Заборона “фінансувати будь-яку політичну агітацію, або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами” виглядає ще більшим ідіотизмом, бо за всі роки незалежності жоден український багач ніколи нічого подібного офіційно не робив. А проконтролювати неофіційне фінансування бізнесменами політичних опонентів влада не змогли ані за часів президентства Кучми, ані Януковича, які намагались будувати авторитарні режими. Нинішнє збіговисько некомпетентних, непрофесійних, натомість вкрай корумпованих постановників комедійних серіалів та правоохоронців десь третього рівня часів президентства Януковича, тим більше не буде спроможне це зробити.
Ну і про саме “солоденьке” — про заборону у пункті 1.
Чи може хтось, включно з нардепами, згадати, хто з усіх більш менш багатих людей України офіційно “здійснював внески у вигляді власних грошових коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг чи у вигляді грошових коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг на підтримку політичних партій відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні", здійснював внески до виборчих фондів кандидатів (крім власного виборчого фонду), політичних партій під час виборчого процесу відповідно до Виборчого кодексу України”?
Чи робив це офіційно Ахметов, Коломойський, Фірташ, Пінчук, Медведчук, Веревський, Тимошенко, Столар, і далі можна ще назвати десятки інших українських багатіїв?
Я особисто такої інформації за всі роки української незалежності пригадати не можу. Фактично єдиний, хто це публічно робив і робить — це Петро Порошенко, який відкрито фінансує партію “Європейська солідарність”.
Тобто, у “сухому залишку” весь цей закон можна було б назвати якось так: “Про заборону Петру Порошенку фінансувати партію “Європейську солідарність”. І це мало би бути також єдиним пунктом цього закону. Який, насправді, нашими владними йолопами для того і писався. Хоча, Порошенко, як раз, по суті єдиний, хто забезпечує ключову вимогу правових держав щодо фінансування партій — забезпечення прозорості цього процесу. Коли всі громадяни, не на рівні пліток та припущень, достеменно знають, хто фінансує тих чи інших політиків та політичні партії.
Все інше, що є у цьому законі, це настільки непрофесійна правова белетристика, що розбирати її просто безглуздо.
Лише відверто провальна постановка комедійного трилеру “замах на Сергія Шефіра” змушує звернути увагу на вимогу цього законопроекту (який днями стане законом), яка стосується вимоги до всіх держслужбовців (в широкому розумінні цього терміну — від Президента України і до правоохоронців та суддів) повідомляти про свої контакти з олігархами.
Так от, як з'ясувалось, що пан Шефір, який і є головним комунікатором нинішніх можновладців, на чолі із Президентом Зе, з олігархами, взагалі, попри те, що займає посаду Першого помічника Президента Зе, позаштатна особа. Тобто, він не держслужбовець, тому на нього ця вимога взагалі не поширюється.
Отже, все це юридичне сміття, насправді, лише демонструє рівень агресивного правового невігластва та некомпетентності тих, хто зараз контролюють всі гілки державної влади в Україні.
Що ж до того, що потрібно було б робити для подолання впливу олігархів, то цей перелік складається, по суті, з трьох ключових завдань:
1) Демонополізація та навіть примусове розділення існуючих монопольних бізнесів, які контролюють ті чи інші олігархи чи держава, особливо в енергосекторі, газовому секторі, залізничному транспорті, на ринку виробництва та реалізації продовольчих товарів.
2) Максимальне обмеження позаконкурсних бюджетних закупівель (та закупівель державних компаній), кардинальне зниження розміру лотів конкурсних закупівель (це розширює коло учасників та створює можливості для участі в них представників малого та середнього бізнесу), суворіше покарання (фінансове та кримінальне) за картельні змови при таких бюджетних закупівлях (включно з покаранням не тільки менеджменту, а і кінцевих бенефіціарів (власників) таких компаній).
3) Зниження податкового тиску (у першу чергу на малий та середній бізнес), сприяння (податкове, бюджетне, митне, регуляторне, монетарне) розвитку переробних виробництв, з виготовленням кінцевої продукції в Україні. Чим більше буде таких підприємств, у тому числі, які належать дуже багатим особам, тим більше це сприятиме розширенню кола учасників у ланцюгу виробництва комплектуючих саме на рівні малих та середніх підприємств. Крім того, якщо ці виробництва готової продукції будуть спрямовані не тільки на експорт, чому потрібно особливо сприяти, а і на споживання на внутрішньому ринку, тоді сам бізнес, у тому числі великий, буде зацікавлений у зростанні добробуту широких верств населення — потенційних споживачів їхньої продукції.
Все це і є чим мала би займатись влада, що справді хоч і поступово, натомість — поступально, зменшувала вплив олігархату на нашу державу.
Але у неї для цього немає ані знань, ані достатнього рівня компетентності, ані політичної волі. Єдине, на чому зосереджені нинішні можновладці — збагачення на державі, тут і зараз, бо усвідомлюють, що втратити владу вони можуть значно раніше конституційно передбачених строків наступних президентських та парламентських виборів.
- Гендерний розрив на ринку праці України: дослідження Міжнародної організації з міграції Юлія Маліч 13:36
- Україна сировинний придаток, тепер офіційно? Андрій Павловський 12:50
- Звільнення від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) та 3 % річних Євген Морозов 09:34
- Яйце чи курка? Проєкт чи Постанова? Що має бути першим? Євген Власов вчора о 16:34
- "Національний кешбек", "єПідтримка" та "єКнига": чому ці програми важливі? Віктор Круглов вчора о 14:22
- За ґратами, але з гідністю: Як новий закон змінює підхід до прав ув’язнених в Україні Дмитро Зенкін вчора о 13:03
- Знищення архаїзмів: Чому на міжнародних маршрутах прибрали конкурсні комісії Альона Векліч вчора о 12:59
- Доцільність оскарження акту перевірки закупівель Держаудитслужби Євген Морозов вчора о 10:15
- Тест на державницьке мислення Євген Магда 17.12.2024 18:48
- Правова стратегія для захисту інтересів дитини у суді Юрій Бабенко 17.12.2024 16:36
- Як українським компаніям укласти PPA: Європейський досвід та рекомендації для бізнесу Ростислав Никітенко 17.12.2024 13:27
- Оголошення громадянина померлим в судовому порядку Євген Морозов 17.12.2024 11:06
- Закони зруйнованих домівок: як припинити право власності на знищену нерухомість Світлана Приймак 17.12.2024 10:55
- Адвокатура +5 балів: нові правила професійного розвитку Дмитро Зенкін 17.12.2024 10:40
- Податкова нарахувала податок без підстав: як захистити свої права Павло Васильєв 16.12.2024 15:33
-
З 1 січня перетнути кордон з оформленою у день виїзду "Зеленою карткою" водії не зможуть
Фінанси 30336
-
"Екстрений крок": Польща починає продавати вершкове масло зі стратегічних резервів
Бізнес 22639
-
"Ніхто не проти, але не отримали". Зеленський просив у США ліцензію на виробництво Patriot
Бізнес 12618
-
У Литві понад 33 000 українців викреслили зі списку бенефіціарів тимчасового захисту
Бізнес 7370
-
Як працюватиме школа без вчителів
Думка 6574