Реформи без реформ

Мабуть, ні для кого вже не єсекретом ефективність команди "професіоналів" на чолі з Президентом-реформатором.   За останні півтора роки кожен з українців на власній шкурі відчув реформи, новації, впровадження нових технологій. Тільки чомусь з кожним місяцем все гірше і гірше. 

      Хоч уряд каже, що треба потерпіти, затягнути пояси, а ось самі члени уряду та депутати купують квартири в Лондоні за 136 млн. фунтів стерлінгів (1млрд 632 млн. гривень). 

     Чому більшість українців повинні затягувати пояси 20 років поспіль?

     07 квітня парламент прийняв закон №7487 «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні». Але хтось вірить в цей закон? Адже поки з 16 членів в уряді 7 є офіційні мільйонери – я не вірю в жоден закон про корупцію. Коли фірми, які належать міністрам виграють тендери на будівництво об'єктів до Євро-2012, я не вірю в дивні збіги.

            Насправді всі ці буцімто реформи – не більше ніж імітація бурхливої діяльності. Адже Рефо?рма (лат. reformo ) — перетворення, що вводиться законодавчим шляхом. Зокрема, процес перетворення держави, розпочатий владою з необхідності. 

            А які в нас реформи? Зміна табличок на міністерствах? Зміна назви з інспекції в службу? Я не вважаю, що це перетворення. Від зміни доданків сума не змінюється.

            Хіба прийняття податкового кодексу змінило на краще існування бізнесу? Тут більше запитань, ніж відповідей. Але зрозуміло єдине – бізнес-середовище ще довго буде оговтуватись після податкової "реформи".  Хоча б ст. 80.1. «Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи)». Тепер бажання керівника податкової достатньо для перевірки будь-якого підприємства (підприємця). 

            На сьогодні Україна за версією Economist Intelligence Unit (EIU) за показниками бізнес - середовища посідає 75 місце серед 82 країн. І я не бачу жодної передумови, щоб ми піднялися вище. 

            В нас проводяться реформи, але немає перетворень, немає справжніх змін на краще. Державний апарат перетворюється все більше на бюрократичну машинузі створення перешкод для кожного українця. Замість лібералізації малого бізнесу ми отримали фактичні перевірки, замість достойних заробітних плат вчителям – вертолітні майданчики для можновладців, замість гідної пенсії – мільйонні відкати на будівництві стадіонів. 

            Але найболючіше – мені 23 роки, а я не бачу перспективи на своїй батьківщині. Моя головна мрія (як і більшості українців) – емігрувати. Я не вірю в здатність заробити в цій країні чесним шляхом на квартиру, я не вірю в цій країні в справедливість, я не вірю, що в Україні я можу себе реалізувати на 100%.

            Чи зможемо ми змінити наше життя?