Ми здобули? Рік після Майдану

Поки українці  відзначали річниці Євромайдану та Помаранчевої революції, я розмірковував про те, що ж змінилося в нас та в нашій країни за цей час.

На моє запитання про зміни більшість відповідає не про політичні, економічні чи соціальні показники, євроінтеграцію та інші ефемерні для передвиборчих обіцянок речі, а про те, як змінилася ментальність українців за цей рік. Народ дійсно намагається об’єднатися, щоб разом вистояти проти біди. А що ж іншого нам лишається, коли влада не виконує те, про що кричала з Майдану?

Безвізовий режим і досі не введений, а євроінтеграція України так і не розпочалася, навіть Індекс Східного партнерства, що оцінює зближення країн регіону з ЄС, свідчить, що Україна досі лишається на останньому місці рейтингу серед країн, що підписали Угоду про асоціацію. Попереду нас не тільки Грузія, а й Молдова.

Я вбачаю причину падіння авторитету України як міжнародного гравця в тому, що по-перше, ми так бездарно втратили Крим, а по-друге, в тому, що ЄС бачить: жодна серйозна реформа в Україні досі не відбулася. Так, досі не запроваджено реформи в галузі енергетики – і це найбільше хвилює вже не стільки Україну, скільки наших західних партнерів.

Ми перейшли до Конституції 2004 року, а влада ніби мала стати відкритішою. Окрім фотографій прем’єра, що літає лоукостом, інших досягнень на цій ниві я не бачу. Так, є закон про держзакупівлі та створено Антикорупційне бюро. Але вони працюють так неефективно і з таким запізненням, що досі ми й не чули про жодну гучну справу з протидії корупції. Усе тому, що лише 25 січня 2015 наступного року вступить у силу Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України», який прийняли зовсім нещодавно – 14 жовтня. Чому ж влада так зволікає і на що витрачає час? Додам, що й реальна люстрація поки що не розпочалася. Процедура заборони КПУ була зірвана: Київський суд призупинив розгляд позову про заборону цієї політичної сили. Але, на щастя, українці самі зробили свій вибір і самостійно не допустили комуністів у парламент нового скликання.

Окремо хочу сказати про ситуацію на Сході. Бойові дії, які на самому початку не те, щоб не сприймалися серйозно, але ж ніхто не вірив у те, що антитерористична операція затягнеться аж настільки, а нашим ворогом виявиться наближчий сусід. Навесні про Донбас казали: ми ж бо один народ, ми зможемо привернути їх до себе. Ходили навіть анекдоти:

— Хлопці, а ви з Донбасу?

— Да, а шо?

— АТО!

Але зараз, коли загинули вже тисячі людей, не до сміху. Виявилося, що навіть всередині одного, такого миролюбного народу, як українці, може спалахнути справжня громадянська війна, кінця й краю якій, всупереч обіцянкам Порошенка, так і не видно. Мирний план не працює, і як би зараз не вирішила влада, яку б долю не спіткав Донбас, це все одно виявиться для України самими втратами.

Але не можу не сказати: багато чого позитивного відбулося в нашій державі за цей час. І подякувати за це ми маємо в першу чергу самим українцям, які навіть у кризовій ситуації створюють нові робочі місця, ведуть бізнес, проводять культурні заходи, намагаються підтримувати один одного і фронт. Та поки що, це єдине, що ми здобули за цей рік.