Спільні риси Трускавця та Японії: і знову до питання енергозбереження

У 2011 році на Півночі Японії сталося цунамі та локальний землетрус, що призвело до часткового руйнування не тільки будівель, але й енергетичної системи. Замість відновлення останньої низкою міст було прийнято рішення про будівництво мікроенергомереж та децентралізованої системи виробництва «чистої» енергії. Одним із хедлайнерів цього руху стало місто Хігасі Мацусіма (англ. Higashi Matsushima). Наразі місто виробляє 25% електроенергії в повністю автономному режимі. Практику було підтримано на загальнодержавному рівні, що призвело до впровадження подібних проектів у низці інших населених пунктів та навіть районів. Ефект перевершив усі сподівання, що на сьогодні дає можливість японським ученим прогнозувати те, що в майбутньому Японія цілком можливо відмовиться від централізованих енергосистем та перейде на невеликі локальні мережі (докладніше про опис проекту можна почитати в матеріалах REUTERS :

В низці аналітичних звітів (наприклад, Bloomberg 3 Q 2017 Frontier Power Market Outlook за результатами глобальних досліджень робиться висновок, що подібна тенденція набирає сили в усьому світі.

В Україні вже не перший рік ведеться мова про досягнення в даному напрямі міста Трускавець, що на Львівщині (докладно з останнім репортажем з інтерв’ю, про які буде вестися мова далі, можна ознайомитися в газеті «Сьогодні» від 22 вересня 2017 р. за посиланням. З 2017 це місто повністю відмовилося від централізованого опалення. Як виявилося, з цього виграли усі. За словами голови КП «Трускавецьтепло» Руслана Крамара, на сьогодні жителі сплачують за тепло вдвічі менше, ніж у сусідньому місті. Значно виграло й місто. На сьогодні тепловтрати є практично нульовими, оскільки обігрів соціальних об’єктів відбувається за рахунок котельних, які розташовано поряд із ними. Також зменшилися шкідливі викиди: раніше одна гігакалорія опалення вимагала 180 кубометрів газу, зараз – 120. За словами мера міста Андрія Кульчинського, економія є дуже значною. Ситуацію ще покращує енергомодернізація як об’єктів соціальної інфраструктури (дитсадки, школи), так і приватних будівель (пластикові вікна, інші заходи з утеплення).

Ще раніше таке саме рішення вже було впроваджено як на місцевому (наприклад, місту Долині Івано-Франківської області це дозволило пройти сертифікаційний аудит за вимогами стандарту ІSО 50001: 2011 року «Системи енергетичного менеджменту» і стати єдиним в Україні й першим в Східній Європі населеним пунктом, котре отримає сертифікат відповідного міжнародного зразка), так і на регіональному рівнях (зокрема, від послуг центрального теплопостачання повністю відмовилася Закарпатська область, що, за словами тогочасного голови Закарпатської ОДА Олександра Ледиди, не лише дозволило населенню отримувати реальні та якісні послуги, але й спричинило значну економію коштів (докладніше – в матеріалах УНІАН).

Наразі в Україні створюється Фонд енергоефективності. Первинне фінансування його діяльності планується за рахунок як коштів державного бюджету України (800 млн грн), так і наданих ЄС (біля 100 млн євро). Планується, що дані кошти головним чином буде витрачено на тепломодернізацію будівель. Безперечно, останнє вкрай позитивно впливає на зменшення енерговитрат. Проте чи не варто піти дещо далі – не лише вдосконалювати наявний ресурс, а перебудувати принцип надання тепла в цілому. Світовий досвід підтверджує ефективність дрібних мереж. Досвід Трускавця, Долини, Закарпаття тощо доводить, що подібні ідеї можуть бути впроваджені в українських реаліях.

До речі, зменшення масштабів вузлів теплопостачання веде крім переліченого й до додаткових факторів. По-перше, після надання можливості регулювати рівень теплопостачання за особистими потребами, як правило, проводяться невідкладні заходи з тепломодернізації. Так, в багатьох випадках – споживачами і за їх власний рахунок (що може значно зекономити як державні кошти на таку роботу та уникнути зловживань, які в окремих випадках мають місце під час підрядних робот на використання держзамовлень). По друге, подібний підхід часто викликає сплеск використання альтернативних джерел енергії (найчастіше сонця), що також свідчить про актуальність сприйняття подібного напрямку модернізації енергосистем.

Наступним питанням є те, яким саме чином це зробити. Зрозуміло, що впровадження подібного експерименту відразу на національному масштабі є заскладним. Можливою є наступна тактика. Передусім доцільно обрати декілька пілотних міст, де відсоток індивідуального опалення є достатньо значним (тобто опалювальна система вже є певною мірою розбалансованою) та впровадити підхід, визначений як світовими практиками, в тому числі зазначеними вище, так і Трускавцем, з урахуванням місцевих особливостей. Якщо ефект буде позитивним, зробити докладний звіт про впровадження, із викладенням також складнощів, з якими довелося стикнутися, і максимально широко його оприлюднити, аби як владні органи, так і населення інших місцевостей мало змогу прийняти рішення про доцільність використання подібних підходів. Хоча, зважаючи на останні дослідження (див., наприклад), населення України здебільшого подібний підхід підтримає.

І, додатковий, але важливий фактор. Наразі в Україні ведеться робота щодо посилення місцевих спільнот. Надання можливостей вирішувати ступінь енергетичної незалежності може стати одним із факторів активізації громад та сприяти формуванню громадянського суспільства країни.