Захист деяких немайнових прав публічних осіб

Стрімкий розвиток інформаційних ресурсів призвів до швидкості поширення інформації та необмеженості кількості осіб, які мають доступ до такої інформації.

Саме це спричинило збільшення, як випадків порушення немайнових прав осіб, так і звернення до суду за захистом таких прав.

Окрему категорію позивачів у цих справах становлять публічні особи, внаслідок того, що саме публічність їх статусу привертає до них посилений інтерес, а поширена про них інформація може порушувати їх немайнові права.

 Основну частину займають позови щодо порушення права на повагу до честі та гідності, а також захисту ділової репутації внаслідок поширення недостовірних відомостей. У цій категорії справ основним аргументом ЗМІ чи інших осіб, які поширили інформацію, залишається посилання на практику Європейського Суду з прав людини в частині ширших меж критики публічної особи.

Судова практика підтверджує, що при вирішенні таких спорів мають враховуватись положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах  масової  інформації, схваленої  12  лютого  2004  року  на  872-му  засіданні  Комітету Міністрів Ради Європи, а також  рекомендації,  що  містяться  у Резолюції  1165  (1998)  Парламентської  Асамблеї  Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Цими положеннями встановлено, що межа допустимої  критики  щодо  політичного діяча  чи  іншої  публічної  особи, значно ширша ніж окремої пересічної  особи, а публічні  особи  неминуче  відкриваються для прискіпливого висвітлення  їх  слів  та  вчинків і повинні це усвідомлювати.

Проте, ці положення не встановлюють, що публічний статус особи є підставою для поширення про неї недостовірних відомостей і що в цьому випадку відсутнє порушення права такої особи на захист честі та гідності. Застосування зазначених положень можливо виключно у випадках, коли має місце поширення інформації, яка стосується критики особи, висвітлення вчинків і діяльності особи, які мали місце в дійсності, але поширені автором з власної оціночної точки зору.

Якщо судом буде встановлено, що інформація викладена у формі фактичних тверджень, тобто є такою, яку можна перевірити на відповідність істині, ці положення не застосовуються і суд повинен визнати порушення прав публічної особи внаслідок поширення недостовірної інформації про неї.

Таким чином, при поширенні фактичних тверджень, які не відповідають дійсності, статус публічності не відіграє жодного значення і публічні особи мають право на захист у такий же спосіб, як і будь яка інша особа. Зокрема, постановою Верховного Суду від 08.05.2019 р. у справі №761/37180/17 було встановлено право позивача на захист свого немайнового права на повагу до честі та гідності, внаслідок поширення недостовірної інформації відповідачем, незважаючи на його публічний статус. Верховним судом при ухваленні цього рішення було враховано баланс прав на свободу слова, на повагу до честі та гідності, на недоторканість ділової репутації, з урахуванням того, що поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами.

Проте, права публічної особи можуть бути порушені і внаслідок поширення правдивої інформації про неї у разі, якщо вона стосується кримінальних проваджень. Поширення інформації про кримінальні провадження із зазначенням імені особи, яка є підозрюваною чи обвинуваченою, але щодо якої немає обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, спричиняє порушення іншого немайнового права особи – права на використання імені (ч. 4 ст. 296 ЦК України).

Впровадження цієї норми безпосередньо пов’язано з презумпцією невинуватості, гарантованої ч. 1 ст. 62 Конституції України, адже саме для забезпечення можливості збереження презумпції невинуватості особи до набрання чинності обвинувального вироку суду, законодавцем і було встановлено можливість поширення імені лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо особи.

Як зазначено, в постанові Верховного суду від 31.10.2019 р. у справі
№ 760/20787/18, наведені положення законодавства виконують функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.

Ухвалення цього рішення стало важливою подією у захисті прав публічних осіб, адже, як правило, оприлюднення відомостей про кримінальні провадження із зазначенням імені стосуються саме публічних осіб і призводить до того, що особа, яка не визнана судом винуватою, безпідставно зазнає суттєвого негативного впливу на себе та свою ділову репутацію.