Чому Україні потрібен новий закон про психічне здоров’я?

Сфера психічного здоров’я є невід’ємною складовою системи охорони здоров’я та соціального забезпечення будь-якої країни, якій небайдужий добробут своїх громадян.

 І, як і будь-яка частина державної політики, ця сфера потребує якісного регулювання як на рівні громад, так і на рівні держави, чого в Україні на сьогодні, на жаль, немає. Саме тому Національна психологічна асоціація та Центр психічного здоров'я МОЗ України в рамках проєкту «Психічне здоров’я для України», який впроваджується за підтримки Швейцарії, що надається через Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва (SDC), ініціює створення документу, що покладе початок реформі в цій галузі, відповідатиме сучасним міжнародним практикам та допоможе сформувати чітку державну політику у сфері психічного здоров’я в Україні. 

Що не так з регулюванням сфери психічного здоров’я в Україні сьогодні? 

Законодавча база у сфері психічного здоров’я в Україні потребує змін. По-перше, нам необхідно вносити зміни до вже існуючих документів та кодексів, які містять певні положення про психічне здоров’я. По-друге, ми маємо сформувати окремий закон, який визначить та дозволить регулювати цю сферу, охоплюючи всі дотичні теми та питання, що впливають на прийняття рішень та надання послуг у сфері психічного здоров’я. Є три основні причини, які, власне, спонукають до змін: 

Загальний підхід до розуміння сфери психічного здоров’я 

В наявних положеннях та кодексах, таких як кримінальний, цивільний чи сімейний, наразі є багато положень, які, згідно з стандартами та доказовою базою ВООЗ, не сприяють покращенню системи охорони психічного здоров’я: стигма, дискримінація, невідповідна сучасній медицині та науці термінологія, примусові заходи лікування, присвоєння недієздатності і таке інше. Філософія нашого законодавства застаріла та тягнеться за нами ще з радянських часів, сповідуючи принципи каральної медицини. А це, власне, має вплив як на поточні рішення, які приймаються у законодавчих органах, так і на загальне ставлення суспільства до цієї теми. В Україні критична ситуація в контексті прав людини. Зокрема, для людей, які мають психічні розлади. 

Низька ефективність системи лікування і доступу до послуг 

Світ не стоїть на місці - сьогодні в багатьох країнах вже існують нові механізми та погляди на питання, пов’язані зі сферою охорони психічного здоров’я. Один з таких прикладів - відмова від стаціонарного підходу до лікування психічних розладів. В Україні й досі 90% бюджету, який виділяється на систему охорони психічного здоров’я, спрямовується на лікування пацієнтів з психічними розладами в умовах стаціонару. Хоча дослідження показують, що варто робити акцент на послугах на рівні громад та амбулаторних послугах - саме такий підхід показав свою ефективність та саме він розширює доступ до послуг у сфері психічного здоров'я для населення, адже більшість потенційних пацієнтів не потребують стаціонару. Тому це питання як і оптимального розподілу та використання бюджетних коштів, так і питання ефективності тієї системи лікування, яка наразі в нас існує. Більш того, є велике питання до наукової доказовості тих методів, які прижилися в Україні. Відповідно - і питання до професійних вимог та стандартів. 

Відсутність координації роботи між сервісами та отримувачами послуг 

В Україні ліцензії для надання послуг зараз мають отримувати лише наркологи,  психіатри чи лікарі-психотерапевти - тобто виключно фахівці з медичною освітою, які ведуть медичну практику. Щодо психологів та психотерапевтів, які не мають медичної освіти - вимога ліцензування відсутня. Хоча вони так само, як і психіатри, працюють з людьми, які мають психічні розлади, такі як депресія чи біполярно-афективний розлад. І такі розлади можуть мати доволі сильну клінічну симптоматику. Звісно, для таких спеціалістів існують протоколи та керівництва як працювати з цими групами клієнтів, але етичні механізми та можливості для врегулювання конфліктів відсутні, а також ніхто не перевіряє рівень компетентності цих фахівців. Такий підхід не тільки негативно впливає на рівень довіри людей до цієї сфери діяльності, а й ніяк не враховує права пацієнтів, які мають психічні кондиції. 

Що можна зробити, аби покращити наявну ситуацію? 

Аби покращити ситуацію, варто поглянути на досвід, який демонструє свою ефективність в інших країнах. Ми маємо його проаналізувати, перейняти та адаптувати, а також прибрати й виправити ті помилки, які успадкували за попередні десятиріччя. 

Тут і бере свій початок законопроєкт, створення якого ініціюється проєктом “Психічне здоров’я для України” спільно з Національною психологічною асоціацією. Документ, з попередньою назвою “Про систему охорони психічного здоров’я”,  має змінити законодавчу базу у сфері психічного здоров’я в Україні. І ми очікуємо, що з його допомогою ми дійсно зможемо покращити існуючу ситуацію. Поясню, яким чином нам вдасться це зробити. 

Визначення загальної термінології 

В нашому законодавстві не вистачає термінів та визначень, які безпосередньо стосуються сфери психічного здоров’я. Нашим законопроєктом ми хочемо змінити цю ситуацію, аби досягти двох важливих цілей. По-перше, таким чином у людей з’явиться чітке розуміння сучасних понять, які стосуються сфери психічного здоров’я - що таке “психотерапія” чи "психологічна консультація" та яка між ними різниця, що таке “центр психічного здоров’я” і таке інше. По-друге, всі, хто долучаться до вдосконалення цієї сфери, зможуть говорити однією мовою. І ми будемо розуміти, що ця мова є компетентною, толерантною та  неаб’юзивною. Ніхто нарешті не буде застосовувати слова "наркоман", "людина з психічними вадами" та інші принизливі формулювання. І їх не буде в сучасному законодавстві. 

Визначення правил взаємодії між пацієнтами та фахівцями 

Законопроєкт визначить певні “правила гри” - алгоритми взаємодії між сервісами та їх користувачами. Це стосується і ліцензування, і професійних вимог до фахівців, і відповідальності обох сторін. Уніфікація таких правил взаємодії нам необхідна насамперед, аби гарантувати безпеку та якість послуг осіб, які звертаються за допомогою. Люди з психічними розладами є однією з найбільш стигматизованих та дискримінованих груп - такими чином ми зможемо закріпити їх права та убезпечити від ризиків, які є реальними в Україні. А це і жорстоке поводження, і незаконне позбавлення волі, і інші порушення прав. 

Визначення механізму формування та реалізації політики 

Сьогодні ми бачимо, що всі документи, в яких прописані положення щодо сфери психічного здоров’я, не пов'язані між собою спільною логікою та не відповідають якійсь одній меті. Нам потрібно прописати механізми та принципи в одному документі, на якому будуть базуватись всі інші положення, що стосуються психічного здоров’я, в різних сферах життя. Законопроєкт може стати так званим золотим перетином, який допоможе у побудові правильного підходу до формування політики у сфері психічного здоров’я: хто ініціює, хто формує та реалізує. Ми маємо комплексно підійти до вирішення проблем у цій галузі. 

І, як я і зазначав вище, у реалізації цих кроків нам допоможе міжнародний досвід. Звісно, контекст України доволі специфічний та не у всьому схожий на контекст країн, практики яких ми могли би перейняти. Насамперед ми будемо брати приклад з країн, де закони формуються на базі міжнародних конвенцій, як Конвенція про права людини та Конвенція про права людей з інвалідністю, що сприяють позитивним зрушення у цій темі. Ми проаналізували законодавство та систему охорони психічного здоров’я сусідніх країн, а також країн, що мають певні спільні риси з Україною: Румунії, Польщі та країн балтійського регіону. У процесі аналізу фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я порадили нам взяти до уваги систему, яка наразі діє в Литви. Формування політики у сфері психічного здоров’я в цій країні сприяє інтеграції людей з психічними розладами у суспільство, шляхом заміни лікування у спеціалізованих закладах на послуги, які більш наближені до громади. Також для нас цікавий приклад Великобританії в тому, як вони регулюють питання професій у сфері психічного здоров’я - хто за що відповідає, які є компетенції та професійні вимоги до фахівців. 

Тож, орієнтуючись на міжнародний досвід та враховуючи особливості вітчизняного законодавства, протягом наступних 6 місяців наша команда буде активно працювати над розробкою концепції самого законопроєкту. Ми орієнтуємось пролобіювати та втілити цю історію в життя за 1,5-2 роки. На сьогодні докладено величезну кількість зусиль, аби зрушити цю тему з місця. І ми працюємо далі, аби змінити систему та "розморозити" права й розширити можливості людей з психічними розладами. 

Законопроєкт - це лише одна зі складових загального проєкту “Психічне здоров’я для України”, що впроваджується за підтримки Посольства Швейцарії. Проєкт спрямований на те, аби зацікавити людей у темі психічного здоров’я, пояснити, що це таке, й дати розуміння теми як на індивідуальному рівні, так і на рівні суспільства. Аби реформа пройшла вдало, має бути сильна адвокаційна кампанія. Звичайно, ми можемо сісти та самостійно написати ідеальний документ, але якщо ні фахівці, ні пацієнти до нього не будуть готові долучатися, у нас нічого не вийде. Тому ми рухаємось поступово з активною інформаційною кампанією. Наразі у психологів, психотерапевтів, психіатрів та інших спеціалістів, які дотичні до послуг у сфері психічного здоров’я, є можливість долучитись до нашого опитування, яке допоможе нам зібрати рекомендації фахівців. Власне, це перший крок для того, аби колективно почати вирішувати цю задачу. Тільки так ми зможемо знизити рівень стигматизації та дискримінації й сформувати сприятливий фундамент для самоорганізації громад у допомозі одна одній, відстоюванні своїх прав та посиленні впливу на формування державної політики.