Ризики для фермерських господарств. Частина 1: судова практика

Проблемою є використання земельних ділянок для ведення ФГ, що були надані фізичній особі, яка через деякий час померла або вийшла зі складу засновників.

У світлі запуску земельної децентралізації, розширення повноважень ОТГ та запуску ринку землі сільськогосподарського призначення слід обговорити не поодиноку проблему фермерських господарств. Такою проблемою є використання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, яка була надана фізичній особі, яка створила таке ФГ, у подальшому стала його головою або членом господарства і через деякий час померла або вийшла зі складу засновників.

Через неврегульованість земельного законодавства та законодавства про фермерські господарства, станом на сьогодні у випадку смерті власника/засновника/члена ФГ або виходу такого засновника зі складу господарства,  саме господарства отримує серйозні проблеми з таким ділянками та їх подальшим оформленням та утриманням у себе. Такі проблеми виливаються аж до схиляння ФГ місцевою владою до відмови від таких земель та вчинення дій на позбавлення господарства таких земельних ділянок. Через це у господарств виникає маса проблем із «узаконенням» цієї землі за собою (це подекуди до 50 га земель). Єдиним на сьогодні дієвим інструментом є судовий захист.

До середини 2020 року позиція судів касаційних інстанцій була негативною для фермера і рішення виносились про припинення права користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства у разі смерті фізичної особи засновника ФГ.

Таке судове регулювання ставило під сумнів існування ФГ і приводила до виникнення корупційних схем щодо оформлення землі та високої ймовірності рейдерських заволодінь такими землями та господарствами. Слід констатувати, що законодавчого врегулювання це питання не знайшло і по сьогодні і органи місцевого самоврядування користуються цим, здійснюючи протиправний тиск  на фермерів.

Але влітку 2020 року судова практика в цій частині змінилась. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства, як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. Суд визначив, що одержання громадянином – засновником ФГ правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації ФГ та набуття господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Слід сказати, що така «фермерська» позиція Великої Палати не надто сприяє фермерським господарствам у нормальному  і оперативному оформленні свого права на засновницьку земельну ділянку.

Попри це важливими  у цій практиці є постанова у справі № 922/ 989/18, де суд робить наступні висновки: з комплексного аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Отже, Суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства  та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц вже вказувала на те, що у таких відносинах, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах суб`єктом є фермерське господарство як юридична особа, а не фізична особа. Виходячи з такого, суд доходить висновку, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Постановою наголошується: у разі смерті громадянина – засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

У справі № 179/1043/16-ц Велика Палата Верховного Суду, погоджується із попередньою позицією, більш концентрується та роз’яснює і долю права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою:

Щодо права постійного користування на ділянки для фермерства у своїх позиціях Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадкованим спадкоємцями останнього.

Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Варто звернути увагу, що цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.”

З нашої практики більш частим у застосуванні для фермерських господарств які опинились у такій правовій ситуації є позиція означена у висновках справи  № 927/ 79/19. У цій справі надається аналіз питання реєстрації права користування земельною ділянкою:

Зокрема суд висловлює наступну позицію. Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Отже, після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

Що важливо відмітити, особливо звертаючись до чиновників ОТГ, виходячи із вищеозначених позицій суду, укладення з орендодавцем (ми говоримо про ОТГ чи Державу) та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов’язковим.”

В даній частині описано судову практику, якою мають чи мали б послуговуватись посадовці та чиновники та сприяти або хоча б не перешкоджати фермеру спокійно працювати на своїй землі але здебільшого останні ігнорують приписи частини 5 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка містить імперативну норму ( висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права ) і фермерські господарства стикаються із проблемами реєстрації ділянок за господарством і часто із неправомірними вимогами таку землю повернути або ж відмовитись від неї.

В наступній публікації в продовження цієї теми опишу яким чином можливо зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства за ФГ за теперішніх реалій та судової практики.