Законопроєкт про всеукраїнський референдум №3612 очима Венеційської комісії

Венеційська комісія та БДІПЛ високо оцінили законопроєкт про всеукраїнський референдум, але і тут не обійшлося без зауважень.

Незабаром розпочнеться чергова сесія Верховної Ради України, на якій народні депутати України візьмуться за нові закони, а також продовжать роботу над законопроєктами, які були вже попередньо ухвалені в першому читанні на попередній сесій. 

Одним із таких законопроєктів є проєкт Закону України «Про народовладдя через всеукраїнський референдум» (реєстр. № 3612), проголосований 18 червня 2020 р. в першому читанні. Цей документ був підготовлений робочою групою з народовладдя та внесений Президентом України 9 червня 2020 року. 30 червня 2020 року на Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування на своєму засіданні створив робочу групу з опрацювання та підготовки до другого читання законопроєкту № 3612. 

Ще до цього голосування в першому читанні Голова Верховної Ради України звернувся до Європейської комісії за демократію через право (Венеційської комісії) з проханням надати правову оцінку законопроєкту. Венеційська комісія вже неодноразово за запитом України надавала свої висновки та проводила оцінку текстів як діючих актів, так і таких, які лише розглядаються Парламентом. 

21 липня 2020 р. вже було опубліковано терміновий Висновок (№ 990/2020),  спільно підготовлений Венеційською комісією та Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ з цього питання. Цей документ буде рекомендований для затвердження на 124-му пленарному засіданні Венеціанської комісії, яке відбудеться 8-9 жовтня 2020 року.

В цілому, Венеційська комісія та БДІПЛ високо оцінили відповідність законопроєкту про всеукраїнський референдум міжнародним стандартам референдної процедури, зокрема Кодексу належної практики щодо референдумів, розробленому Венеційською комісією, Документу Копенгагенської наради Конференції з людського виміру ОБСЄ 1990 року та Резолюції ПАРЄ 2251 (2019) «Оновлення керівних принципів для забезпечення справедливих референдумів у державах-членах Ради Європи». Обидві інституції привітала зусилля України, спрямовані на зміну власної правової та інституційної основи, що стосується питання національних референдумів для того, щоб узгодити її з відповідними рекомендаціями Венеційської комісії та БДІПЛ, зобов’язаннями ОБСЄ, Ради Європи та іншими міжнародними документами й стандартами в галузі прав людини, а також із належною практикою проведення референдумів. 

Однак, незважаючи на те, що цей законопроєкт, на думку Венеційської комісії, є значним кроком вперед у порівнянні з законом «Про всеукраїнський референдум» 2012 року, який був визнаний неконституційним у 2018 р., комісія висловила ряд зауважень до законопроєкту, які Верховній Раді було б слушно врахувати під час підготовки законопроєкту до другого читання, зокрема:

підвищити роль Парламенту при проведенні референдумів за народною ініціативою, насамперед щодо законодавчого скасувального референдуму;

заборонити проведення всеукраїнського референдуму одночасно разом з черговими місцевими виборами;

продовжити термін збору підписів виборців для проведення референдумів за народною ініціативою;

гармонізувати законопроєкт з виборчим законодавством для подальшого зміцнення механізмів доступності референдумів для людей з обмеженими можливостями, а також для більш ефективного здійснення виборчих прав ВПО;

синхронізувати положення законопроєкту із законодавством про фінансування політичних партій;

додати конкретні статті, які передбачають ефективні санкціями для ЗМІ та ін. 

Чи не найбільше критики було висловлено щодо так званого “електронного голосування”, яке побіжно згадується у законопроєкті, однак ті норми законопроєкту, які регулюють це питання, мали б набрати чинності з дня початку роботи автоматизованої інформаційно-аналітичної системи ЦВК щодо забезпечення електронного голосування. Венеційська комісія наголосила, що використання сучасних технологій допомагає значно спростити референдні процедури, але також це і створює ризики для того, аби спотворити волевиявлення виборців чи навіть сфальсифікувати результати голосування. На думку комісії, цей законопроєкт навряд чи взагалі регулює питання організації та проведення електронного голосування, а тому ці положення було б краще вилучити з нього.

• Цікаво, що навіть авторитетні міжнародні інституції можуть в дечому помилятися і роботи неправильні висновки, в першу чергу, через відсутність об’єктивного розуміння політичної та інших процесів в окремих державах. Зокрема, Венеційська комісія не зрозуміла, чому ЦВК не формується щоразу під окремі вибори чи референдуми (ЦВК в Україні є постійнодіючим органом), або чому Україна позбавила права голосу недієздатних осіб (особи, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, очевидно, не можуть реалізувати своє право голосу). Також важко зрозуміти зауваження комісії щодо того, що в публічному просторі для цілей агітації на всеукраїнському референдумі може застосовуватися виключно державна мова, а не мови національних меншин. І найдивнішою рекомендацією, яка прозвучала, було скасувати заборону громадянам Російської Федерації або особам, запропонованим Російською Федерацією, спостерігати за референдумом (виборами) в Україні. Очевидно, що така заборона обґрунтована питаннями національної безпеки, і вона не може бути скасованою під час триваючої агресії РФ проти України.

Як бачимо, робочій групі Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування є ще над чим попрацювати для того, щоб законопроєкт про всеукраїнський референдум вийшов більш якісним, чітким та зрозумілим, а не став загрозою для національної безпеки (як, наприклад, попередній неконституційний закон). Тому народним депутатам України доцільно ретельно опрацювати рекомендації Венеційської комісії та БДІПЛ з врахуванням українських реалій.