Інвест няню кожному споживачеві – бо вони стратегічні інвестори національної економіки!

Важливість споживачів для економіки, це загальновизнаний факт, але при цьому в Україні до них склалось відношення не як до повноправного суб’єкту ринку, а як до певного об’єкту майнових інтересів бізнесу. 

Напередодні 30 річниці української незалежності хочеться нагадати, що впродовж цього періоду, щороку в Україні шукають джерела для економічного зростання: багато говорять  про необхідність залучення інвестицій в економіку, про захист інтересів інвесторів, створення інвестнянь для перспективних інвесторів та зменшення навантаження на бізнесу, що нібито повністю годує нашу державу (при цьому не поділяючи чесний легальний бізнес та тіньових підприємців). Але при цьому майже ніхто й нічого не говорить про споживачів, їх роль у економіці та необхідність забезпечення гарантій захисту їх прав.

Відправною точкою для дослідження ролі споживача Інституту економіко-правових досліджень ім. В.К. Мамутова Національної Академії Наук України (далі ІЕПД НАНУ) стало наукове знання про те, що в ЄС відносяться до споживачів, як до головного інвестора економіки, який формує майже 57% економіки ЄС, та є запорукою економічного розвитку ЄС. Так у листі Президента ЄС до Голови європейського парламенту, прямо говориться, що «впевненні у захисті своїх прав споживачі, створюють процвітаючі ринки».

Також, в контексті захисту прав головного інвестора економіки, слід пригадати визначну для світового споживчого руху постать Дж.Ф. Кеннеді, який у своєму посланні до Конгресу США висловив думку, що «захист покупок споживачів від втрат, які вони можуть понести внаслідок  порушення їх прав, має не менше значення ніж забезпечення зростання їх доходів. Адже, таке зростання в такому випадку нівелюється втратами від неякісних товарів, що мають споживачі на ринку».

Натомість в Україні роль споживачів у формуванні ВВП та наповненні бюджету ніхто не вираховував. Певні розрахунки, щодо ВВП робить Державна служба статистики України, що у розрахунках ВВП за витратами, визначає кінцеві споживчі витрати у ВВП України на рівні приблизно 90%. Але такий розрахунок не можна вважати достатньо коректним, адже вони включають витрати:  1)  домашніх господарств; 2) некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства 3) сектору загального державного управління. Тобто, такий розподіл некоректний з огляду на визначення терміну «споживач» в Законі України «Про захист прав споживачів» (що в цілому відповідає такому визначенню у ЄС). Відповідно до цього визначення,  безпосередньо до споживчих витрат можна віднести лише витрати на задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. При цьому частка споживачів у сплаті податків не розраховувалась, навіть у такий некоректний спосіб. Звичайно, що глобально говорячи,  можна стверджувати, що споживач сплачує взагалі за все, навіть за капітальні витрати підприємств на їх основні фонди. Адже в ціну товару закладено всі витрати підприємств та їх прибутки. Але оскільки це відбувається не прямо та опосередковано,  то такі розрахунки некоректні, в той час як є можливість для розрахунку прямого впливу, саме споживачів на економіку.

Виходячи з вищенаведеного ІЕПД НАНУ і провело свої розрахунки, відповідно до них  частка українського споживача у формуванні ВВП України за витратами, на підставі даних Держстату та Держказначейства свідчить, що у 2020 році споживачі сформували  73.4% ВВП, або 3079 млрд. грн..

Сумарна частка сплачених у 2020 році споживачами податків та зборів – склала 37.6% доходів Державного бюджету України, або 47.4% від суми всіх сплачених податків в Україні, що у грошовому вимірі склало понад 416 млрд. грн. .

Основними податками, які сплачує український споживач, є так звані податки на товари та послуги, а саме акцизні податки, а також податок на додану вартість (далі ПДВ).

При цьому важливо зазначити, що на відміну від представників нечесного бізнесу, українській споживач не ухиляється від сплати податків, не намагається зменшити податкове навантаження, він сплачує продавцю повну суму покупки з усіма акцизами та НДС.

Не сплата НДС та акцизів за контрабандну, контрафактну та безоблікову продукцію, придбану споживачами, відбувається виключно з вини недобросовісних СГД, що фактично привласнюють різницю у кінцевій ціні товару собі. 

Тому наступним кроком дослідження ІЕПД НАНУ став розрахунок втрат бюджету від тіньової економіки.

Проведені на підставі даних Держстату за методом «витрати населення — роздрібний товарообіг» розрахунки свідчать, що у 2020 році розмір тіньової економіки сягнув майже 31%, або майже 1 трн. 870 млрд. грн. у грошовому вимірі. Це знов відкинуло Україну до показників країн з перехідною економікою, в яких частка тіньової економіки знаходиться у межах від 30 до 50 % ВВП.

Розмір контрабанди в Україну, розрахований на підставі даних Держстату та Міністерства фінансів України, склав у 2020 році понад 470 млрд. грн.. Приблизно схожі обсяги має торгівля контрафактними та без обліковими виробами, що неофіційно вироблено в Україні.

Фактично, недобросовісними суб’єктами господарювання через відсутність обліку реалізованої продукції, та  простежуваності товарів на ринку було привласнено 134.5 млрд грн.. ПДВ та 53,4 млрд. грн. акцизного податку (які в такому випадку могли бути сплачено споживачами).

Можливість безоблікової торгівлі, утворює для суб’єктів господарювання, певну «інституційну пастку», коли прийняття логічних економічних рішень з додержання законодавства, сплата податків, прозора звітність, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, побудованої на найкращому задоволенні потреб споживачів, більше не здається логічною, а господарюючі суб’єкти починають конкурувати в недобросовісних схемах, що руйнують чесну економіку та конкуренцію, стримують економічне зростання, дезорієнтують споживача та підривають його довіру до ринку.

Така торгівля створює економічні переваги для нечесного бізнесу, роблячи чесну господарську практику не конкурентоспроможною, згортаючи економічний розвиток та внутрішнє виробництво, роблячи українські товари неконкурентоспроможними на зовнішніх ринках, та сприяє поступовій втраті позицій для українських товарів на внутрішньому ринку. 

Тобто, безоблікова торгівля не тільки завдає шкоди державі та споживачу, вона руйнує підґрунтя для розвитку добросовісного бізнесу, саме того бізнесу який разом зі споживачами і годує державу та сприяє її економічному розвитку.

Підриву довіри споживачів до ринку зокрема сприяють багатомільярдні зайві витрати споживачів.

Повний розрахунок втрат споживачів від безоблікової торгівлі складно надати в умовах відсутності визначення основних параметрів для визначення таких втрат та їх постійного обліку. 

Але через аналіз інформації на сайтах Держпродспоживслужби, Мінохоронздоров’я, Державної служби з надзвичайних ситуацій, а також спираючись на стандарт ISO 2859-1, що встановлює норми допустимих меж якості, вдалось вирахувати, що лікування внаслідок харчових отруєнь купленими харчовими продуктами обійшлось українському споживачу у 0.5 млрд. грн. Що пожежі, завдані українцям неякісними електроприладами, завдали шкоди на 3 млрд. грн. А стандарт ISO 2859-1 передбачив  можливість дефектів у 4 % від загальної кількості реалізованої продукції (за наявності належного контролю, який у без облікових товарах може бути відсутнім). Отже, в 4% випадків, споживач може вимагати від виробника усунення недоліків, але при реалізації безоблікових товарів він не має гарантій, що його право буде задоволено.  Таким чином, за найнижчими розрахунками прямі втрати споживачів від без облікової торгівлі складають 37.5 млрд. грн. на рік.  Непрямі втрати можуть сягати майже 1 трлн. грн. на рік. Адже у відповідності до ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач має право повернути гроші за реалізовані йому контрабандні та контрафактні товари, а також за товари без необхідної та достовірної інформації, що перешкоджає свідомому вибору.

Так за найнижчими розрахунками ІЕПД НАН України прямі витрати споживачів від безоблікової торгівлі складають 37.5 млрд. грн. на рік.  Непрямі (потенційні) витрати можуть сягати майже 1 трлн. грн. на рік.

В той час як поточний економічний ефект від спрощеної системи оподаткування та без облікової торгівлі у 2020 році склав 27.5 млрд грн. це на 10 млрд. грн. менше від найнижчого з можливих прямих втрат та на понад 950 млрд. грн. менше від непрямих (вірогідних) втрат головного інвестора економіки (споживача), та на 145 млрд. грн. менше від прямих втрат бюджету від без облікової торгівлі.

Вищенаведені розрахунки доводять, що для розвитку економіки держави та захисту прав її головного інвестора (споживача) припинення безоблікової торгівлі  - це об’єктивна необхідність.

Одним з основних механізмів, який дозволяє врегулювати питання забезпечення такої прозорості, стала вимога щодо обов’язковості застосування реєстраторів розрахункових операцій всіма суб’єктами господарювання, які на теперішній час запровадженні в переважній більшості країн членів ЄС.

Основна шкода яку отримує український споживач від безоблікової торгівлі, пов’язана з тим, що частина товарів без касового (фіскального) чеку, взагалі не підлягає гарантійному обслуговуванню, а для тих, для яких фіскальний чек не є обовязковим, -  інформації про продавця почасту недостатньо для належного розгляду органами влади скарги від покупця такого товару.

В українському законодавстві визначено багато типів розрахункових документів, але їх зразки наведено у наказі Міністерства фінансів України № 13 від 21.01.2016 лише для трьох типів документів, це:  фіскальний касовий чек, розрахункова квитанція та спрощена розрахункова квитанція. Елементарне порівняння у дослідженні цих документів, дозволяє стверджувати, що в порівнянні з фіскальним касовим чеком, в інших документах майже немає інформації, достатньої для захисту споживчих прав. Крім того, фіскальний касовий чек в значному ступені спрощує можливість відслідкувати просування товару на ринку, що дозволяє органам ринкового нагляду та захисту прав споживачів виявляти та усувати зі споживчого ринку товари, що несуть підвищену небезпеку для споживача.

Тому прозорі правила функціонування економіки обов’язкові для виконання всіма суб’єктами господарювання. Важливо, щоб ця обов’язковість була гарантована. Саме, обов’язковість застосування РРО та реальний контроль обсягів продаж підприємця збоку держави, нарешті, відокремить дійсно мікробізнес, від недобросовісного великого, що приховується від оподаткування за допомогою спрощенки.

До процедури перевірки факту невидачі фіскального чека потрібно додати обов’язковість перевірки причини його невидачі через перевірку наявних документів, що дозволяють простежити весь “ланцюг” постачання цього товару. Запроваджена процедура ринкового нагляду,  зобов’язує СГД,  зберігати документацію, що дозволяє ідентифікувати суб’єкта господарювання, який поставив їм продукцію, та суб’єкта господарювання, якому вони поставили продукцію, що значно знизить вірогідність реалізації контрабандної та контрафактної продукції. Ця прозорість взагалі стає беззаперечною, за умови приєднання цих пристроїв до серверів та баз даних контролюючих органів, з можливістю перевірити справжність фіскального чеку споживачами.

Тому зусилля уряду мають концентруватися насамперед, на «прозорість» тобто запровадженні заходів, спрямованих на мінімізацію впливу системних чинників тінізації економіки, за двома основними напрямами:

- створення правового підґрунтя для забезпечення функціонування ефективних механізмів та інструментів, що забезпечують прозорість торгівельних розрахунків зі споживачами та простежуваність просування товарів (як для державного так недержавного контролю за ринком, так і для споживачів);

- забезпечення ефективного державного та недержавного контролю за ринком, побудованої на гарантіях чіткої взаємодії державного та недержавного контролю за ринком, та міждержавних органів.

Із всіх можливих інструментів, які теоретично можна застосувати  для забезпечення прозорості торгівельних розрахунків зі споживачами та простежуваності просування товарів на споживчому ринку, є застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі РРО) з видачею споживачам фіскальних чеків (невидачу такого документу не приховати, а зміст інформації (як було продемонстровано  найбільш повний серед затверджених розрахункових документів) не змінити).

Більш детально, з результатами дослідження можна ознайомитись за посиланням