Моє бачення майбутньої України
Йшов черговий день війни. Жорстокої, кривавої, безжальної. Війни, яку почали проти нас за те, що ми насмілилися мріяти про майбутнє.
Йшов черговий день війни. Жорстокої, кривавої, безжальної. Війни, яку почали проти нас за те, що ми насмілилися мріяти про майбутнє. На жаль, росії цього ніколи не зрозуміти, оскільки там про майбутнє не мріють вже давно - ця країна вже давно живе минулим. Ви можете подумати, що я маю в першу чергу писати про позицію США чи про інформаційні операції. На це ще буде час та можливість, однак чи має роль «балакаючої голови» сенс, якщо не дивитись у майбутнє, не думати про нього?
Заходити в інтернет стало важко, особливо коли ти знаходишся в іншій країні. Хочеться закритись у собі та спробувати зрозуміти - як світ став таким жорстоким? Коли світ почав дивитись назад, а не вперед? Зараз я намагаюсь зрозуміти це в першу чергу для себе, оскільки теперішня війна - це війна за наше майбутнє та право його створювати. Важко думати про те, що буде завтра, коли сьогодні бачиш фото та відео трупів у своїй країні, море крові невинних людей, які жили і також дивились у майбутнє. Як я вже казав раніше, для росіян відчуття майбутнього є чужим, вони завжди дивляться у минуле.
Однак зараз нам всім важливо зрозуміти, що те, що відбувається зараз, не минеться просто так. Це великий екзамен українського суспільства з предмету «Національна ідентичність». Це шанс розставити пріоритети та переоцінити важливі елементи нашого життя, хоч і за таку високу ціну.
Я щиро вірю, що після завершення війни ми швидко відбудуємо нашу країну. Вона стане сильнішою, міцнішою, витривалішою. Вона буде ядром європейської сили. Українське суспільство усвідомить, що взаємоповага, важка праця, чесність, справедливість та людяність мають супроводжувати нас у всьому, що ми робимо - чи це державна посада, чи це робота вчителя у сільській школі. Ми нарешті усвідомимо силу совісті - того, чого немає і не було у росіян і того, що зробить нас відмінними від росії та тих, хто підтримав її. Ми житимемо у країні з стабільними інституціями та свободою самовираження.
Я вірю, що українська освіта стане адаптованішою до нових викликів, сучаснішою та більш практичною, завдяки чому українська молодь стане рушієм змін та лідерською силою трансформаційних процесів у нашій країні. Я буду радий долучитись до цього і знаю багатьох представників української молоді, які теж до цього готові.
Українська політика нарешті має піти вперед, а не стояти на місці з одними і тими ж персоналіями у кріслах. Вона має адаптуватись до волі народу та обставин геополітичної арени. У ній працюватимуть в першу чергу особи, що мають значний досвід та високий рівень знань, зокрема, отриманий за кордоном.
Я сподіваюсь, що українське суспільство нарешті відпустить меншовартість і почне жити у 2022 році, а у деяких галузях вже у 2032. Ми маємо зрозуміти, що не є гіршими за когось, а подекуди навіть кращими. Українці є великою силою, яка здатна трансформувати світ, і нам не варто втрачати цієї риси за мирних часів. Повірте, вони скоро настануть.
Війна принесла у багато українських домівок горе та втрати. Однак для того, щоб ці втрати не були марними, нам варто рухатись далі. Ми можемо легко потрапити у пастку «вічної помсти», яка змусить нас стояти на місці. Так, помста може бути конструктивною силою, якщо не жити нею, а вміти її доречно і дозовано використовувати, але вона легко може перетворитись на деструктивну для суспільства силу.
За таких обставин важко думати про майбутнє. Однак нам потрібно це робити, бо тоді ми знаємо за що боремось. Найкращою вдячністю нашим воїнам, які захищають наш дім, буде зробити цей дім кращим для всіх нас. Надія - те, що веде нас цим важким, але важливим шляхом. Так і переможемо.
- Проєкт Кодексу права приватного і права дитини: чи дійсно наближаємося до Європи? Микола Литвиненко вчора о 19:31
- Дисциплінарна відповідальність за корупцію Анна Макаренко вчора о 13:14
- Гроші в трубі: чому іноземний капітал тихо заходить в українські ПСГ Ростислав Никітенко вчора о 08:50
- Дилема ув’язненого та правовий парадокс Юрій Шуліка 01.02.2026 17:15
- Із колеги в керівники: 7 кроків до справжнього авторитету Олександр Висоцький 31.01.2026 20:35
- Звільнені, але не врятовані. Чому пекло полону для жінок не закінчується на пункті обміну Галина Скіпальська 30.01.2026 13:19
- Позов для скасування штрафу ТЦК у 2026: повний гайд Павло Васильєв 30.01.2026 12:58
- Воднева політика ЄС: що з цього реально працює для України Олексій Гнатенко 30.01.2026 12:03
- Емоції як сигнальні лампочки: чому їх не варто "заклеювати" і як з ними працювати Олександр Скнар 30.01.2026 08:53
- Адвокат 2050: професія на межі революції Вадим Графський 29.01.2026 19:35
- Чому професійна освіта в Україні програє не через якість - а через комунікацію Костянтин Соловйов 29.01.2026 16:43
- Як формуються гемблінг-спільноти та чому вони відрізняються від звичайних соцмереж? Андрій Добровольський 29.01.2026 16:06
- Підприємництво в епоху штучного інтелекту Дарина Халатьян 28.01.2026 14:55
- Чому ви не можете вирішити – навіть коли все вже зрозуміло Валерій Козлов 28.01.2026 14:47
- Коли фото вирішує все: медійні маніпуляції та презумпція невинуватості Богдан Пулинець 28.01.2026 11:43
- Звільнені, але не врятовані. Чому пекло полону для жінок не закінчується на пункті обміну 236
- Проєкт Кодексу права приватного і права дитини: чи дійсно наближаємося до Європи? 137
- Воднева політика ЄС: що з цього реально працює для України 102
- Коли фото вирішує все: медійні маніпуляції та презумпція невинуватості 95
- Приватність постфактум: чому персональні дані в Україні захищаються запізно 94
-
Таємна зустріч із Януковичем. Уривок з книги Турчинова про події Революції Гідності
2375
-
Китайські торговці металами зазнали збитків на 1 млрд юанів через втечу контрагента з країни
Бізнес 1556
-
"Змова педофілів" виявилася реальністю
Думка 1412
-
Голоси з пекла: чому навіть Стрєлков пророкує Кремлю долю Мілошевича
Думка 1301
-
Комітет Ради не підтримав законопроєкт, який Мінфін просить "хоч тушкою, хоч кусками"
Фінанси 1201
