Гра у Бога: релігійний контекст війни Росії проти України

Сучасні війни вже давно вийшли за межі традиційного військового театру дій. Розв’язана Путіним війна проти України вкотре це унаочнила і чітко визначила ще один вимір російсько-українського протистояння – релігійний. Православний фронт проти Києва Росія відкрила ще задовго навіть до агресії РФ на Донбасі. Інструменталізація православ’я з приходом Путіна до влади стала улюбленим засобом Кремля для гальмування політичних та цивілізаційних процесів націєтворення українського народу. До того ж,  важко знайти ефективніший спосіб легітимізації насилля ніж підтримка духовенством. У цій війні православний вимір протистояння набуває небувалих масштабів, оскільки Путін вдається до військових засобів, щоб підточити ідеологічні основи цивілізаційного вибору України та полегшити інкапсуляцію доктрини «русского мира» в культурний код нації.

Із створенням Православної Церкви України значна частка населення дистанціювалася від вшитої в релігійну риторику російської пропаганди. Акції РПЦ та афілійованої до неї УПЦ МП значно впали в ціні. Саме тому під прикриттям війни Росія завдає ударів по священикам та храмам ПЦУ як одного із стовпів української державності. Російські окупанти вже вбили трьох священників під Ясногородкою, Іванковим та Волновахою. На окупованих територіях священнослужителів переслідують та намагаються схилити на свій бік, щоб таким чином зменшити спротив місцевого населення. На додаток російські війська завдають бомбових та ракетних ударів по українських храмах. Так, від обстрілів постраждала Святогорська Лавра на Донеччині, Храм святителя Феодосія у Чернігові та Успенський Собор у Харкові. Піддалися руйнуванням українські храми на Сумщині, Житомирщині та Київщині. Цинізм російських військових посилюється також і тим, що вони використовують релігійні об’єкти для обладнання вогневих позицій та розміщення військової техніки.

Разом з тим, завдаючи ударів по храмовій інфраструктурі України, Кремль шкодить і союзнику РПЦ – УПЦ МП, чим загрожує знищити багаторічну ідеологічну роботу з українським населенням. УПЦ МП завжди була провідником російських інтересів в Україні. Ще з 2014 р. в молитовних практиках цієї церкви відбувалася підміна понять та поширювалися наративи про «братні народи», «братовбивчу війну», «цивілізаційну єдність». До того ж, відомі випадки про матеріальну підтримку окремими храмами проросійських бойовиків. В цій війні ситуація поволі змінюється. З одного боку, на рівні окремих єпархій та храмів все ще трапляються випадки  духовної та матеріальної колаборації УПЦ МП з російськими окупантами. Наприклад, священики Сімферопольської і Кримської єпархій намагаються легітимізувати діяння російських військ, а деякі активні в медіа клірики вже не на окупованій території, як от протоієреї Артемій Володимиров та Андрій Ткачов, повністю підтримують війну Росії проти України. Також були зафіксовані випадки матеріальної підтримки російських військових храмом УПЦ МП, як наприклад, підготовленим провіантом в храмі в Коломиї або надання прихистку для диверсантів. Більше того, в результаті розслідування Bellingcat полонений 24 лютого російський диверсант Михаїл Павлушенко виявився протоієреєм УПЦ МП. З іншого ж боку, духовенство та віряни МП все більше закликають до розірвання канонічних зв’язків із РПЦ. Одночасно декілька єпархій перестали згадувати в молитовних практиках МП Кирила та закликали митрополита Онуфрія скликати Помісний собор та вийти з МП. Попри засудження Онуфрієм 24 лютого російського вторгнення в звичних політично-релігійних термінах та звернення до МП Кирила припинити війну, соборної відповіді від УПЦ МП на 20-й день війни так і не було артикульовано. Зважаючи на це, а також той факт, що від російських військ страждають віряни та клірики не лише ПЦУ (з моменту початку війни було зруйновано більше десяти храмів УПЦ МП), після закінчення війни слід очікувати масовий перехід парафій під омофор ПЦУ, що назавжди маргіналізує російську філію в Україні або ж спонукатиме її до Об’єднавчого собору із ПЦУ. Навіть під час війни парафіяни захоплюють храми УПЦ МП та вимагають від духовенства розірвати зв’язки із МП Кирилом.

В РПЦ розуміють, що запуск відцентрових тенденцій на «канонічній» території МП остаточно підірве її позиції як одного із центрів світового православ’я. Проте, перебуваючи в статусі лише інструменту російської політики, МП Кирило суголосний Кремлю. У своїй програмі вторгнення в Україну Путін, серед іншого, виправдовував війну і гонінням УПЦ МП з боку української влади. У своїй проповіді на Прощену неділю 6 березня патріарх Кирило підтримав путінський православний джихад, а подарувавши 13 березня після літургії командувачу Російської гвардії Віктору Золотову Августівську ікону, фактично його благословив.

Примітно, що внаслідок війни РПЦ втрачає позиції не лише опосередковано в Україні, а й безпосередньо в міжнародному контексті. Першою церквою, яка заявила про розірвання зв’язків із МП і перехід в лоно Константинопольського Патріархату, стала РПЦ в Амстердамі. Цей репутаційний удар по РПЦ цілком мати «ефект доміно» та далекосяжні наслідки для позиціонування РПЦ як одного із центрів світового православ’я. Річ навіть не стільки в тому, що закордонні місії МП почнуть одна за одною відмовлятися від канонічного зв’язку із Москвою, скільки в тому, що це посилить становище Константинополя та екстраполює його позицію щодо визнання ПЦУ на інші центри православ’я. Станом на зараз ПЦУ визнає чотири церкви: Константинопольська, Кіпрська, Александрійська та Елладська православні церкви. Після російського вторгнення до кола цих церков можуть в першу чергу доєднатися ті, які умовно вичікують, а це Румунська та Болгарська православні церкви, а також Православна церква Чеських земель і Словаччини. Свої позиції можуть змінити і Албанська, Польська, Антіохійська та Грузинська православні церкви. В цьому ключі прискорення визнання автокефальності ПЦУ здатне вплинути на позицію МП Кирила та відвадити Кремль від ескалації вторгнення в Україну з огляду на поступове ізолювання ще й РПЦ у світі.

Таким чином, розв’язана Росією війна проти України передбачає також і релігійний фронт. Вдаючись до вбивства українських священнослужителів та руйнування церков, Кремль намагається обнулити не промосковську православну ідентичність українців, проте досягає зворотного ефекту. УПЦ МП на нижчих рівнях спорадично продовжує підтримувати російську агресію, проте військові злочини РФ завдають ударів по її позиціям, що призведе до маргіналізації російського союзника в Україні або його приєднання до єдиної помісної ПЦУ. В будь-якому разі слід очікувати на масований перехід парафій до ПЦУ. Міжнародний імідж РПЦ стрімко падає, що невдовзі може вилитися у визнання іншими помісними православними церквами автокефалії ПЦУ. Це в свою чергу здатне вплинути згортання кремлівської агресії проти України.