Корпоративні конфлікти при відчуженні акцій їх власником іншим акціонерам

29 квітня 2009 року вступив в силу Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. №514 – VI (далі ЗУ «Про АТ»), яким, крім іншого, закріплено порядок відчуження акцій акціонерного товариства. За змістом статті 7 Закону, акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів товариства. Переважне право акціонерів приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження третій особі, може бути передбачено статутом акціонерного товариства.

Тобто зазначена норма не робить обов’язковим, але лише дає можливість закріпити у статуті ПрАТ положення про переважне право акціонерів на придбання акцій цього товариства при відчуженні їх третій особі, внаслідок чого у відповідному випадку таке переважне право реалізовується відповідно до частин третьої - шостої цієї статті.

Системний аналіз положень частини другої – п’ятої статті 7 ЗУ «Про АТ» дає підстави для висновку про те, що зазначеними положеннями закону передбачено врегулювання правовідносин, що виникають саме при купівлі-продажу акцій ПрАТ третім особам. Порядок реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження третій особі будь-яким іншим способом аніж купівля-продаж, встановлюється лише статутом такого товариства та не регулюється ЗУ «Про АТ».

Цікаво, що законодавцем досі не врегульовано суттєву ваду в корпоративних відносинах, а саме не передбачено умов безоплатної передачі акцій у власність іншим особам. Таким чином, у разі дарування акцій їх власником третім особам, інші акціонери цього товариства не зможуть реалізувати та належним чином захистити своє переважне право. Останні будуть вимушені звертатися до механізму визнання такого правочину удаваним, що зазвичай не є ефективним.

Відповідно до частини другої статті 235 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Тобто якщо судом буде встановлено, що насправді сторони уклали договір купівлі-продажу, а не дарування, то визнати його недійсним можна лише у зв’язку з його невідповідністю вимогам законодавства щодо укладання таких договорів.

Більш складнішим є сам процес доведення удаваності правочину. Вищий господарський суд у постанові від 03.06.2008 року вказав, що «суб’єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладено саме з такою метою. При цьому, належить врахувати, що удаваний правочин не має іншої мети, ніж приховання іншого правочину, тому в результаті його вчинення не можуть наступати інші правові наслідки».

Разом з тим це має лише опосередкований зв’язок із захистом переважного права акціонерів при відчуженні акцій їх власником. У пункті 4.27 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 4 від 25 лютого 2016 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин» викладено, що «продаж акцій з порушенням переважного права не є підставою для визнання такого правочину недійсним і зумовлює лише право будь-якого акціонера протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення, вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов’язків покупця акцій».

Неврегульованість механізму захисту переважного права на придбання акцій в разі їх безоплатної передачі у власність третім особам, призводить до фактичного позбавлення акціонерів ПрАТ можливості реалізувати це право.

Доцільно зазначити, що на теперішній час у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду кількість справ про захист порушеного переважного права на придбання акцій при їх безоплатній передачі третій особі, є обмеженою. Більше того, враховуючи більш значний доробок практики розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справ про порушення переважного права на придбання акцій при укладенні договору купівлі-продажу, можна відмітити, що також далеко не у всіх випадках визнання правочину недійсним оцінюється як ефективний спосіб захисту порушеного переважного права. Наприклад, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 910/5349/18. Зокрема, у пункті 52 вказаної постанови зазначено, що: «Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зокрема, не може вважатися ефективним способом захисту порушеного переважного права на придбання акцій вимога акціонера про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу, адже в результаті задоволення такої вимоги право зазначеної особи захищено не буде». За таких обставин судова практика не є сталим джерелом тлумачення положень статті 7 ЗУ«Про АТ».

Неврегульованість процедури дарування акцій ПрАТ їх власниками не єдина значна прогалина в корпоративних відносинах.  Отже, хоча і не є обов’язковим, але законодавством передбачено переважне право акціонерів ПрАТ перед «третіми особами». Але як діяти, якщо такими «третіми особами» виявилися інші акціонери товариства? Чи мають акціонери ПрАТ переважне право на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження іншим акціонерам?

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 11.05.2005 року по справі № 4-ра/2005 "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи своє право, він зобов’язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і суспільства, в тому числі переважне право (яке не є абсолютним) акціонерів закритого акціонерного товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами".

Цивільний кодекс передбачає, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік. Однак спеціальним законом передбачено, що у разі порушення зазначеного у статті 7 ЗУ «Про АТ» переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства має право протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення, вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов'язків покупця акцій. Нагадаю, що відповідною нормою передбачено переважне право акціонерів ПрАТ на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження лише третій особі.

Звертаючись до судової практики, доцільно зазначити, що у постанові Вищого господарського суду України від 04 жовтня 2011 року у справі № 9/170-46/68, висловлено правову позицію, що при продажу акцій одним акціонером іншому у решти акціонерів переважного права не виникає. Одночасно зазначено, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 362 ЦК з огляду на те, що власники акцій акціонерного товариства не вважаються співвласниками однієї речі, оскільки їх право власності визначається лише тим майном, яке їм належить (точно визначеною кількістю акцій, власниками яких є кожен із них).

Фактичне позбавлення акціонерів ПрАТ переважного права на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження іншим акціонерам, є значною прогалиною у законодавстві України, яка може бути використана для формування контрольного пакету акцій у одного із акціонерів.

Так, статті 64, 65 ЗУ «Про АТ» регламентують порядок придбання значного або контрольного пакету акцій акціонерного товариства.

За змістом статті 64 ЗУ «Про АТ», особа (особи, що діють спільно), яка має намір придбати акції, що з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, становитимуть 10 і більше відсотків простих (голосуючих) акцій товариства (далі значний пакет акцій), зобов'язана не пізніше ніж за 30 днів до дати придбання значного пакета акцій подати товариству письмове повідомлення про свій намір та оприлюднити його. Несвоєчасність або відсутність відповідного повідомлення надає правові підстави акціонерам, чиї права порушено, визнати такий договір про відчуження акцій між іншими акціонерами недійсним, однак ефективність такого механізму захисту є неефективною. Також відповідно до частини першої статті 216 ЦК у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З цього випливає, що визнання договору недійсним не захистить порушеного переважного права акціонера, адже результат задоволення позову і застосування двосторонньої реституції буде стосуватися лише сторін договору. При цьому законодавство не передбачає заборони акціонеру голосувати придбаними акціями під час відповідних спорів.

У пункті 2.28 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» №4 від 25 лютого 2016 року зазначено, що «під час визначення правомочності загальних зборів господарські суди не мають підстав для неврахування голосів акціонерів (учасників, членів), акції (частки, паї) яких перебувають під арештом, оскільки накладення арешту на акції (частки, паї) є обмеженням права на їхнє відчуження, а не обмеженням прав, посвідчених ними. Арешт акцій (часток, паїв) не позбавляє їх власника можливості реалізації посвідчених ними корпоративних прав і не призводить до зменшення загальної кількості акцій (часток, паїв) у статутному капіталі (складеному капіталі, пайовому фонді) юридичної особи та, відповідно, загальної кількості голосів акціонерів (учасників, членів)».

Тому переведення прав та обов’язків покупця є фактично єдиним способом захисту переважного права акціонерів ПрАТ, який діє лише у випадку відчуження акцій їх власником третім особам.

Доцільно звернути увагу, що до внесення змін в корпоративне законодавство спори щодо порушення переважного права купівлі акцій товариства регулювались за аналогією закону, на підставі статті 362 ЦК. Так в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 року № 13, було роз’яснено, що у випадку продажу акціонером закритого акціонерного товариства акцій з порушенням переважного права будь-який акціонер закритого акціонерного товариства вправі вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов’язків покупця за аналогією з нормою частини четвертої статті 362 ЦК. Саме цією нормою передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

На теперішній час такі спори регулюються ЗУ «Про АТ», а тому з огляду на наявність спеціальних норм положень законодавства щодо ПрАТ, аналогія закону не підлягає застосуванню.

На підставі викладеного можна констатувати, що для формування механізму ефективного захисту прав акціонерів, зокрема, необхідно внести зміни до ЗУ «Про АТ» шляхом виключення зі ст. 7 Закону поняття «треті особи». Акціонери ПрАТ повинні мати переважне право на придбання акцій цього товариства, що відчужуються їх власниками взагалі, а не лише третім особам.

Також доцільно сформувати нову судову практику для визначення позиції Верховного Суду щодо захисту переважного права акціонерів на придбання акцій цього товариства, що відчужуються їх власниками третім особам та іншим акціонерам. На теперішній час є усі правові механізми для формування відповідної практики. Зокрема, судам необхідно переглянути можливість застосування аналогії закону у цьому випадку та закріпити способи захисту переважного права передбачені ЦК, адже спеціальний закон хоча і не передбачає переважного права акціонерів перед іншими акціонерами але і не забороняє цього. Крім цього, необхідно розробити та закріпити в ЗУ «Про АТ» механізм захисту прав акціонерів ПрАТ у разі дарування акцій цього товариства їх власниками.