Тактика тисячі порізів або як українським винам стати частиною бренду України

У виноградарстві й виноробстві України задіяно понад 200 тисяч людей. Опосередковано українське вино забезпечує робочими місцями чимало суміжних галузей – логістику, торгівлю, маркетинг, HoReCa, скляну, паперову, картонну промисловість та інші.  

У 2019 році виноробні підприємства України перерахували до державного бюджету 1507 млн грн акцизних зборів, 300 млн грн ПДВ та сплатили 700 млн грн податків із роздрібної торгівлі.  

Вино не тільки наповнює державну казну, але й слугує маркером цивілізаційного розвитку суспільства, вимагаючи довгострокового планування та креативного підходу.  Щобільше, воно формує та підсилює бренд країни-виробника у світі. Цим успішно користуються не тільки традиційні виробники вина старого світу – Італія та Франція, але і Чилі та Нова Зеландія, вина яких надійно закріпилися на полицях супермаркетів та в меню ресторанів, зайнявши своє місце на винній карті світу.  

Здавалося б, Україні, яка десятиліттями намагається сформувати власний винний бренд, варто системно підтримати українських виноробів. Проте цього не відбувається. Таке враження, що Україна, маючи потужні традиції виноробства, забула про власну виноградну лозу та стала згасати.  

Так, у період з 2014 по 2018 роки, згідно з даними Держкомстату, загальна площа виноградників в Україні скоротилася з 49 до 43 тис. га. Ця сумна тенденція, судячи з усього, і надалі буде продовжуватися. Прагнучи швидких результатів, землю можна засіяти рапсом і через пів року отримати урожай. Але з вином так не вийде – шлях від висадженої виноградної лози до келиха вина – це щонайменше 4 роки кропіткої праці винороба, а також мільйони інвестицій. 

Нераціональний підхід до розвитку українського виноробства можна назвати тактикою тисячі порізів. Невеличкі, непомітні, які ведуть зрештою до того, що  частка українського вина невпинно скорочується, ресурсів для того, щоб підтримувати та розвивати виноробство стає менше, а бренд «Україна» знецінюється. 

Проте, не зважаючи на таку невеселу картину, потенціал української винної індустрії величезний. Для прискорення розвитку українських виноробних компаній державі потрібно здійснити три кроки. По-перше, варто скасувати акциз на тихі та ігристі вина в Україні й, тим самим, наблизити країну до стандартів ЄС. Наступний крок – створити спеціальний фонд, до якого буде надходити половина акцизних зборів від діяльності підприємств виноробної галузі. І, нарешті, для спрощення міжнародної торгівлі варто ратифікувати Угоди про зону вільної торгівлі. Наразі, Україна досі не має зони вільної торгівлі із Туреччиною, на відміну від Молдови, яка може постачати своє вино на турецький ринок з нульовим митом.  

В основі українського виноробства лежать пристрасть та працьовитість українських виноробів: амбітних, професійних та цілеспрямованих, які працюють над тим, щоб українське вино зайняло гідне місце на винні карті світу. Попри складнощі, саме вони створюють достойне вино та роблять усе, аби популяризувати  його за кордоном. На сьогодні, ми – єдина в Україні компанія, яка перемогла у конкурсному відборі ЄБРР на розміщення своїх товарів на провідній онлайн-B2B платформі Китаю 1688.com. На ній українські вина будуть представлені під колективним брендом #TradeWithUkraine разом з іншими українськими підприємствами. Тому не за горами той час, коли зусилля українських виноробів відзначать підняттям келиха українського вина в Україні та за кордоном.