ГТС України як інфраструктурний фундамент водневої реформи: юридичний аспект

Необхідний законодавчий базис, що регулює умови та порядок приєднання до ГТС інфраструктурних елементів, які використовують водневі технології

Україна має потенціал для впровадження водневої реформи, яка є ключовим етапом у досягненні сталої та екологічно чистої енергетики. Проте, реалізація цієї амбітної мети стикається з серйозними викликами, зокрема, систематичним знищенням Росією енергетичної інфраструктури України.

Це підтверджується і систематичними масованими ракетними атаками Росією енергетичних об'єктів України, і встановленням контролю російськими військовими над Запорізькою АЕС у серпні 2022 року, з метою використання атомного об'єкта армією РФ як прикриття, і спровокованою росіянами техногенної катастрофи на Каховській ГЕС у червні 2023 року.

В контексті водневої реформи газотранспортна система України є надзвичайно важливою для України, як надійна та ефективна мережа для транспортування водню та забезпечення енергетичної безпеки країни в майбутньому.

Воднева енергетика є одним із ключових напрямків енергетичної політики, яка сприяє зменшенню викиду шкідливих речовин в атмосферу, економії внутрішніх ресурсів та сталого економічного розвитку. Воднева реформа не може бути реалізована без наявності відповідної інфраструктури, а її ключовим елементом є існуюча газотранспортна система України.

Юридичний аспект використання існуючої ГТС, як інфраструктурного фундаменту водневої реформи в Україні, є одним з наріжних каменів впровадження водневої реформи.

ГТС є однією з найбільших та потужніших в Європі та світі, загальна довжина газопроводів якої становить 37,0 тис. км. Вона складається з системи газопроводів, компресорних станцій, газоперекачувальних агрегатів, підземних сховищ та інших споруд. Газопровідна мережа України забезпечує транспортування газу від кордонів з Російською Федерацією через Україну до кінцевих споживачів у країни Західної та Центральної Європи.

Відповідно до законодавства України, правовий режим основного інструменту забезпечення споживачів природним газом - газопроводу, є не досконалим.

Однією з головних проблем є те, що в силу своєї пов’язаності з іншими елементами, необхідними для транспортування газу, до того ж розміщених на територіях різних адміністративно-територіальних одиниць, газопроводи не можуть вважатися окремою річчю в цивільному обороті, а тому не підлягають державній реєстрації. У такому випадку сумнівним та невизначеним є правовий режим власності ГТС.

Станом на сьогодні правовий режим майна газорозподільних компаній може кваліфікуватися як об’єкти спільної власності, що обумовлене різними джерелами фінансування окремих елементів ГТС - як з державного, місцевих бюджетів, так і коштом суб’єктів приватного права.

У зв’язку з цим окремої уваги заслуговують юридичні баталії, що тривають вже декілька років навколо ГТС. Так з 2020 року незалежний оператор газотранспортної системи повністю відокремився від Групи "Нафтогаз" та розпочав автономну роботу – транспортування природного газу для споживачів України та ЄС.

А ось вже у червні 2023 року Верховна Рада України не ухвалила урядовий проєкт Закону про оптимізацію структури власності оператора газотранспортної системи України, номер реєстрації 9311 від 19.05.2023.

Як зазначив перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Олексій Кучеренко - «Учора була зупинена спроба чергової маніпуляції з українською газотранспортною системою. В сесійній залі не пройшов абсолютно недолугий урядовий законопроєкт 9311 про «поглинання» приватним ТОВ «Оператор ГТС України» державного АТ «Магістральні газопроводи України».

Юридичний аспект використання ГТС для водневої реформи. Не дивлячись на розв’язану росіянами війну проти України та неврегульованість правового режиму майна, яке утворює ГТС, розв'язання цього питання є актуальним. Але забігаючи наперед, з обережною сміливістю висловлю припущення, що ГТС може бути передана в користування чи управління, а окремі її елементи можуть стати об'єктами оренди.

Однією з ідей може бути переведення права власності на ГТС від державних компаній на інвестиційні фонди, у тому числі міжнародні. Таким чином, власником ГТС залишиться держава, але можливості її фінансування будуть розширені.

Окремі законодавчі моменти. Але окрім проблем визначення правового режиму майна газорозподільних компаній, на сьогодні актуальності набуває й інші юридичні проблеми, пов’язані з реалізацією водневої реформи, якою є законодавчий базис, необхідний для впровадження в роботу водневої енергетики за допомогою існуючої ГТС. 

Зокрема, необхідний масив законодавчих актів, що регулюють умови та порядок приєднання до ГТС інфраструктурних елементів, що використовують водневі технології.

Також необхідно врегулювати питання пов'язані з експлуатацією та ремонтом ГТС, а також встановити правила технічної експлуатації водневих технологій.

Законодавча база повинна бути спрямована на створення таких умов, щоб діяльність з транспортування водневої енергії була безпечною та ефективною, а виходячи з цього необхідно законодавчо встановити правила та умови споживача для приєднання до ГТС.

В цілому вже сьогодні держава повинна розробити довгострокову стратегію розвитку водневої енергетики, яка визначатиме ціли, завдання, технічні вимоги, економічні рішення та механізми реалізації водневих проєктів в Україні.

Замість висновку. Якщо Україна хоче бути конкурентоспроможною у сфері водневої енергетики в ЄС, необхідно звернути увагу на існуючу ГТС та задіяти її для впровадження водневої реформи.

ГТС у майбутньому повинна стати інфраструктурним фундаментом для водневої енергетики.

Юридичний аспект використання ГТС охоплює питання передачі права власності, фінансування, регулювання умов приєднання до ГТС, ремонту, експлуатації елементів системи тощо. На сьогодні можна констатувати, що законодавча база, необхідна для впровадження в роботу водневої енергетики за допомогою існуючої ГТС, відсутня, що негативно впливає на розвиток цієї сфери в Україні.