Боротьба за місце в рейтингу не повинна підміняти реформи

Причина – недовіра до методології та підсумків досліджень. Українські урядовці останні роки орієнтувалися на цей рейтинг і намагалися покращити свої позиції в ньому, а що ж тепер? Вважаю, що жодний світовий рейтинг не може бути самоціллю. Завдання держави – реально сприяти ділової активності в країні, запроваджуючи системні реформи.

«Переглянувши всю наявну на сьогодні інформацію щодо доповіді Doing Business включно з висновками стосовно попередніх оглядів, аудитів, а також звіту, який Банк оприлюднив сьогодні від імені Ради директорів, керівництво Групи Світового банку прийняло рішення припинити публікації Doing Business», - ідеться в повідомленні від 16 вересня на сайті міжнародної кредитно-фінансової установи. До такого кроку керівництво фінансової організації вдалося після отриманої ще в червні 2020 року службової інформації «про невідповідність» реальному стану речей даних у доповідях «Ведення бізнесу 2018» і «Ведення бізнесу 2020» та розпочатого на цій підставі масштабного аудиту діяльності проекту Doing Business Report.

Кому і навіщо потрібні рейтинги?

Для початку з’ясуємо, навіщо потрібні міжнародні фінансово-економічні рейтинги і чому саме Україна виявилася такою чутливою до рішення Світового банку. Річ у тім, що уряд будь-якої країни, а тим паче, тієї, що розвивається, прагне мати якнайвищі оцінки за свою роботу. Зокрема, і в напрямку формування інвестиційної привабливості держави. Ключовим показником, який формує таку оцінку, є місце країни у вже згаданому рейтингу. На це орієнтуються і потенційні міжнародні інвестори, приймаючи рішення про розміщення своїх інвестицій, й сам Світовий банк при кредитуванні країн.

Вирішуючи, де ефективніше розмістити кошти, бізнес, серед іншого, орієнтується і на аналітику провідних рейтингових агентств світу. Найвідоміші з них - це A. M. Best, Fitch, Moody's, Standard & Poor's тощо. Країна отримує відповідне місце в такому рейтингу залежно від її спроможності виконувати свої фінансові зобов’язання та гарантувати безпеку інвесторам. Мусимо визнати: Україна посідає тут далеко не втішне для нас місце – ми лише на кілька щаблів випереджаємо держави, чиї економіки перебувають під загрозою дефолту. Правда і в тому, що за кілька років ми навряд чи суттєво поліпшимо свої позиції.

Однак, кредитний рейтинг – не єдиний показник, на який зважають міжнародні фінансові організації перед тим, як довірити свої кошти урядам тих чи інших держав. У разі прямих інвестицій в економіку певної країни інвестори беруть до уваги такі фактори, як простоту відкриття там бізнесу «з нуля» та відсутність бюрократичних перепон. І саме тут застосовуються показники, якими оперує, Doing Business, про ситуацію з яким я згадав више.

Нагадаю, рейтинг Світового банку засвідчує рівень простоти відкриття й ведення бізнесу, наявність розумних правил його регулювання, гнучкості в оподаткуванні, отримання доступних кредитів, законодавчого й фактичного (в судах) захисту прав інвесторів тощо. Складати рейтинг Doing Business Project міжнародна фінансова організація почала з 2003 року, сьогодні він застосовується до 190 країн світу. Зрозуміло, що кожен наш уряд був зацікавлений, аби позиції України в цьому авторитетному звіті щороку зростали. І треба віддати належне урядовцям: починаючи з 2010 року Україна поступово піднялася з 142 на 64 сходинку. Лише протягом 2019-2020 років наша держава покращила свої позиції на 7 пунктів. Звісно, що в Кабміні не забували цим похвалитися, як власним досягненням.

Пріоритет реформам, або Не «Doing Business» єдиним

І от, тепер маємо ситуацію зі втратою довіри нинішнього керівництва Світового банку до Doing Business Project. У медіа пишуть, буцімто фахівці, що досі займалися цим проектом і складали звіти, виявилася заангажованими на користь однієї з країн. Зокрема, йдеться про нинішню директорку-розпорядницю Міжнародного валютного фонду Кристаліну Георгієву. У січні 2017 року вона була призначена виконавчою директоркою Світового банку й працювала там до жовтня 2019 року. Пані Георгієва начебто тиснула на підлеглих з проекту Doing Business, аби ті у своїх висновках підвищили рейтингові показники Китаю.

Не беруся судити, чи відбувалося таке маніпулювання насправді. Однак, якщо воно мало місце, тоді аудиторам доведеться з’ясувати, чи сама пані Георгієва його ініціювала, чи, можливо, підтасовка показників носила системний характер. За будь-якого варіанту репутація Doing Business зазнала серйозного удару, і для України це матиме не найкращі наслідки. Особливо, якщо зважити, скільки зусиль наші високопосадовці витратили на завоювання довіри серед фахівців цього проекту Світового банку. Вочевидь, Кабміну доведеться вносити зміни в національну програму розвитку економіки – зокрема, в тій її частині, яка передбачає входження України до топ-30 рейтингу Doing Business - й шукати інші бенчмарки для постановки стратегічних цілей.

І все ж, я не вважаю, що всі наші попередні зусилля є марними. По-перше, репутаційний удар по Doing Business Project ще не означає цілковитої втрати довіри до нього з боку інвесторів. Зважте: звинувачення стосувалися конкретного посадовця, а не рейтингу в цілому. По-друге, фактор простоти ведення бізнесу розраховують не лише фахівці Світового банку, а й інші провідні рейтингові компанії. Як такого, універсального економічного рейтингу, який би оцінював інвестиційну привабливість тієї чи іншої країни, в світі не існує. Кожен учасник ринку може розробити власну шкалу оцінювання стану національної економіки – питання лише в тому, що деякі (особливо профільні) рейтингові агентства мають більшу авторитетність порівняно з іншими.

Зрештою, якщо враховувати сьогоденні реалії, від подібних скандалів, пов’язаних із людським фактором, не застрахований ніхто, навіть найавторитетніші установи на кшталт A.M. Best, Fitch, Moody's чи Standard & Poor's. Саме тому, вважаю, український уряд мав би зосередитися не стільки на досягненні високого показника у світових рейтингах, скільки на проведенні якісних змін в економіці країни. І тут я вкотре мушу нагадати про важливість комплексних і системних реформ. Тих, які передбачають реструктуризацію податкових та контролюючих органів, централізацію їхніх функцій, якнайширшу лібералізацію системи оподаткування, проведення справжньої амністії капіталів та запровадження податку на виведений капітал, автоматизацію й цифровізацію адміністрування податків, скорочення адміністративного тиску на бізнес тощо. Ми повинні змінити саму філософію чинної податкової системи – з репресивної на стимулюючу. Адже саме це спонукатиме інвесторів вкладати кошти в Україну.

Втім, нехтувати результатами досліджень наведених вище рейтингових компаній я б теж Кабміну не радив. Іноземні інвестори все ж беруть до уваги результати їхнього аналізу. До того ж урядовцям варто працювати не лише з одним Світовим банком, а й з іншими авторитетними установами, які визначають індекси ділової активності в країнах. Є низка універсальних для будь-якого подібного рейтингу критеріїв. Це мінімальний фіскальний тиск держави на бізнес, загальна платоспроможність населення, оптимальна капіталізація банків та стабільність фінансової системи, гнучка монетарна політика, правова захищеність інвесторів, ефективне антимонопольне регулювання, політична стабільність. Більшість цих критеріїв цілком збігаються з основними тезами програми податкових трансформацій «Від нестабільності до гармонії», яку я розробив зі своїми колегами. Якщо Кабміну вдасться покращити перелічені показники, позиції України в усіх провідних економічних рейтингах неодмінно зростуть. І тоді в разі чергового скандалу, подібного до того, що стався з Doing Business Project, урядовцям не доведеться хапатися за голову.