Покращення без системи, або Чи варто радіти прогнозам ЄБРР?

І такій динаміці можна було б радіти, якби не одне «але»: підйом відбувається не за рахунок системних реформ, а завдяки сприятливій кон’юнктурі на міжнародних ринках.

Отже, нещодавно Європейський банк реконструкції та розвитку скоригував свої прогнози щодо зростання економіки України у 2021 році - показник нашого ВВП було покращено з 3% до 3,5%. По-суті, ЄБРР оновив свій минулорічний, жовтня 2020 року, прогноз, який базувався на песимістичних очікуваннях щодо наслідків запровадження жорсткого локдауну (що, до речі, й відбулося).

Нам сприяє ринкова кон’юнктура

Схожі прогнози щодо ВВП України на початку червня дав і Світовий банк. Його експерти вважають, що протягом року український ВВП зросте на 3,8%. Нагадаю, що у своїх попередніх дописах я наводив дані ще від однієї поважної інституції - інвестиційного банку JPMorgan Chase. Там передбачали, що у 2021 році український ВВП збільшиться на 5,6%. Як бачимо, цей прогноз виявився надто оптимістичним, про що я тоді теж писав.

А от Мінекономіки не коригувало свій консенсус-прогноз у 4,1% - ні у першому кварталі, що розпочався із падіння ВВП на 2,2%, ні тепер, коли ми спостерігаємо певне відновлення економіки. Як на мене, така послідовність, а відповідно, і прогнозні показники міністерства, заслуговують довіри. Хоча мушу визнати, що вони складені цього року, а у ЄБРР оновили свій минулорічний прогноз.

Тепер найцікавіше. В ЄБРР пояснюють свій оптимізм глобальними процесами (зокрема, темпами відновлення світової економіки на рівні 6%), зростанням ринкових цін на сировину і сільськогосподарську продукцію та наслідками послаблення карантину. Тобто, ми бачимо, що успіх України залежить не від стану її економіки, умов ведення бізнесу тощо, а від ринкової кон’юнктури.

Зазначу, що зменшення показника ВВП України у І кварталі Нацбанк пояснював саме падінням цін на сировину та посиленням конкуренції. Попри загальний оптимізм ЄБРР додав до свого «українського» прогнозу й ложку дьогтю: серед ризиків, які заважають відновленню економіки в Україні, він назвав низький рівень вакцинації населення. І тут складно щось заперечити.

Але найголовніше, на що слід звернути увагу нашим урядовцям, це те, що ЄБРР вкотре відзначив повільне проведення реформ в Україні. І саме на них Кабміну слід робити ставку, а не на мінливу кон’юнктуру світових ринків. Зволікання з реформами може мати як віддалені, так і близькі й конкретні наслідки. Скажімо, остаточно поставити хрест на співпраці України з МВФ. Навіть більше, невиконання взятих на себе раніше зобов’язань перед світової фінансовою інституцією здатне перекреслити будь-які оптимістичні прогнози ЄБРР, Світового банку, банку JPMorgan Chas чи будь-чиї інші.

Реформа має бути системною і комплексною

За таких умов я б не став говорити про пожвавлення економіки, як про ознаку виходу з кризи. До речі, в Нацбанку це пожвавлення пояснюють збільшенням купівельної спроможності українців, обумовленої ростом зарплат, індексацією пенсій, доплатами медикам та вчителям. Не хотілося б думати, що в уряді й надалі робитимуть ставку виключно на ці фактори. Натомість, я б порадив спиратися на системні речі: збільшення об’ємів пільгового кредитування, зменшення фіскалізації й ставки окремих податків.

І це лише частка того, що, на моє переконання, здатне реально сприяти відновленню української економіки й, зокрема, сталому зростанню ВВП. Наведу лише кілька пропозицій з програми комплексних реформ «Від нестабільності до гармонії», яку я кілька років поспіль розробляв разом зі своїми колегами-науковцями:

1) Легалізація тіньових капіталів та залучення їх в економіку України за допомогою облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) в якості прямих інвестицій. При цьому, легалізувати капітали можна лише через вклади у довгострокові ОВДП. Джерела походження цих капіталів мають перевірятися за спрощеною схемою. Інструмент облігацій має низку переваг: висока надійність вкладень та прийнятна дохідність, можливість перепродажу ОВДП та оцінювання їх в іноземній валюті.

2) Запровадження податку на виведений капітал;

3) Лібералізація системи оподаткування;

4) Запровадження економічних стимулів для детінізації бізнесу (працювати легально й прозоро повинно бути економічно вигідно);

5) Встановлення прозорого адміністрування бізнесу з мінімальним впливом людського фактору;

6) Законодавче стимулювання безготівкових розрахунків і поступове звуження сфери дії готівкового обігу.

7) Реформа податкових органів: створення на базі кількох розрізнених служб (податкової, фіскальної, митної, аудиторської та фінмоніторингу) єдиного органу із загальною інформаційно-аналітичною ризикоорієнтованю системою на основі big data. Цей орган мав би опікуватися питаннями сплати податків та боротьби з тіньовими схемами, втілював би податкову й митну політику, моніторив би ситуацію в цих сферах і пропонував оптимальні рішення.

У Кабміні мають нарешті зрозуміти, що застосовуючи точкові рішення чи сподіваючись на сприятливі зовнішні чинники не можна подолати економічну кризу. Ефект від таких кроків буде тимчасовий. Справжньою запорукою сталого розвитку є системність і комплексність економічних трансформацій.