Договір між резидентами України російською мовою, юридично правильно?

Згідно з правилами українського законодавства документи, які дійсні на території більш, ніж однієї країни, повинні бути укладені мовами тих сторін, які беруть безпосередню участь у його підписанні.

З процесом інтеграції України в європейську спільноту ще більшої актуалізації набули двомовні договори, наприклад: українською та англійською; українською та німецькою; українською та польською мовами. Проте, українським юрисконсультам досить часто потрапляють в руки договори лише російською мовою. Звідси, враховуючи вище викладене дійсне правило, яке зобов'язує укладати договори мовами тих сторін, які беруть безпосередню участь у його підписанні, виникає питання чи юридично правильно укладати договори лише російською мовою? Як відомо російська мова на щастя ще не затверджена як офіційна державна. Державною мовою, відповідно ст. 10 Конституції, у нас є українська.

Як завжди вихід із кожної спірної ситуації лежить в нормативно-правовій базі. Отож, що говорять нам на предмет даного питання офіційні нормативні акти? Насамперед варто звернути увагу на Наказ Мінфіну України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" від 24.05.1995 р. № 88, а також на рекомендації в листі Мінфіну від 22.07.2002 р. № 043-512/13-6449, листі від 13.06.2007 р. № 31-34000-10/23-3986/4424, та листі ДПСУ від 05.03.2013 р. № 1284/К/15-3114. В даній нормативно-правовій базі вказано, що в первинних документах обов’язковим є використання державної мови – української.

Проте, в той час, як серед юристів, так і серед бухгалтерів залишається спірними питанням чи є взагалі Договір первинним документом. Тому для уникнення «зайвих» проблем з контролюючими органами все ж таки бажано укладати внутрішні (в межах України) договори українською мовою.