Чи дійсно є доречним скасування "адвокатської монополії"?

Або роздуми на тему - що здатна витримати Конституція України?

Однією з найбільш дискусійних законодавчих ініціатив 2019 року став розгляд законопроекту № 1013 від 29.08.2019 «Закону про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)».

Спільнота правників в цьому питанні розділилася на два окремих «крила» - тих, хто вважає таку ініціативу позитивною, та тих, хто категорично не підтримує її.

Опонентів ідеї скасування адвокатської монополії часто звинувачують у тому, що вони керуються корпоративними інтересами. Мовляв, запровадження виключного представництва інтересів адвокатом сприяло зростанню вартості їх послуг та покращенню їх фінансового стану.

Безумовно, у певних окремих випадках такі думки мають за собою підстави. Проте, давайте спробуємо проаналізувати – чи дійсно очікуваний позитивний ефект від скасування виключного представництва адвокатом в суді вартий того, аби в черговий раз кроїти Конституцію України? Чим керувалися розробники законопроекту та чи виграє середньостатистичний споживач юридичних послуг від такого скасування?

Передусім хотілося би сказати декілька слів стосовно того, чому саме це питання є важливим. І одночасно обґрунтувати те, що далеко не всі правники (в тому числі й адвокати) критикуючи ініціативу щодо скасування так званої «адвокатської монополії» послуговуються саме власними «шкурними» інтересами.

Нагадаємо, що законопроектом пропонується виключити положення частини четвертої статті 131-2 чинної Конституції України, згідно з якою виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді.

Заразом згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У своєму лаконічному викладенні зміст принципу верховенства права може бути виражений таким чином: "людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави" (ст. 8 КПК України).

Аналізуючи сутність даного принципу необхідно також брати до уваги висновки, викладені в доповіді Венеційської комісії "Верховенство права", затвердженої на пленарному засіданні комісії від 25 - 26 квітня 2011 року.

У цій доповіді підкреслено, що "поняття "верховенство права" сукупно з поняттями "демократія" та "права людини" - це три підвалини, на яких заснована Рада Європи.

Також у цій доповіді надано перелік основних вимог, яким має відповідати діяльність органів державної влади для того, аби відповідати цьому принципу:
1) законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права;
2) юридична визначеність;
3) заборона свавілля;
4) доступ до правосуддя, представленого незалежним та безстороннім судом;
5) дотримання прав людини;
6) заборона дискримінації.

Щодо принципу юридичної визначеності, то він означає, що "держава повинна дотримуватися законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Закон має бути передбачуваний щодо його наслідків" (пункт 2 розділу IV Доповіді).

Іншими словами, Конституція не є і не може бути «полем для експериментів» та «чернеткою для уроків державного управління». Будь-яке без виключення втручання в корпус юридичних норм Конституції має носити виключний характер, і здійснюватися лише тоді й тільки тоді, коли це є безумовно необхідним для досягнення певних соціально значущих наслідків.

Аналізуючи запропоновані зміни до Конституції України та беручи до уваги те, що всього лише через три із половиною роки з моменту попереднього внесення змін до розділу VIII "Правосуддя" шляхом прийняття Закону 1401-VIII запропоновано кардинально відступити від уже прийнятих положень, то цю ситуацію в законодавчому процесі не можна вважати такою, що відповідає принципам юридичної визначеності, та як наслідок - принципу верховенства права.

Тут ми переходимо до наступного важливого етапу аналізу – оцінки того, які саме позитивні наслідки очікують автори законопроекту від його прийняття, та наскільки обґрунтованими є такі очікування.

У пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що метою змін є "збільшення фінансової доступності правової допомоги".

Проте, таке обґрунтування може виявитися суто популістичним, адже пояснювальна записка до законопроекту взагалі не містить будь-яких даних, на підставі яких автори законопроекту дійшли цього висновку (зокрема даних досліджень ринку правової допомоги).

Також варто взяти до уваги й те, що в Україні діє державний орган зі спеціальним статусом – Антимонопольний комітет України. Саме до його завдань належить здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів (стаття 3 Закону України № 3659-XII). Водночас пояснювальна записка та інші матеріали законопроекту не містять будь-яких посилань на розслідування, дослідження або висновки АМКУ, які б підтверджували порушення прав споживачів юридичних послуг внаслідок запровадження виключного представництва адвоката в цивільних, господарських та адміністративних справах.

Наведене у сукупності з тим фактом, що протягом трьох з половиною років з моменту прийняття відповідних змін переважна частина юристів, які спеціалізуються на наданні правової допомоги населенню, вже отримала статус адвоката, а також з огляду на механізми діючого Закону України "Про безоплатну правову допомогу" та норми процесуального законодавства щодо можливості представництва іншими фахівцями в галузі права в певних категоріях справ, такі обґрунтування необхідності прийняття акту виглядають не досить переконливими.

Крім того, юридичні компанії здебільшого спеціалізуються на наданні послуг не громадянам, а бізнесу. Складова саме судового представництва у структурі юридичних послуг для бізнесу не є домінуючою. Договірна робота, консалтинг, податкове планування, корпоративне право та інші види послуг, надання яких загалом не потребує статусу адвоката, займають більшу частку питомої ваги таких послуг.

Беручи до уваги фактичну ситуацію на ринку, не варто очікувати зменшення вартості юридичних послуг для кінцевого споживача після прийняття відповідного проекту.

Оцінюючи можливі позитивні та негативні наслідки прийняття законопроекту слід брати до уваги й те, що правова допомога при здійсненні правосуддя має бути не лише доступною, але й якісною.

Інститут адвокатури дозволяє встановлювати стандарти надання юридичної допомоги та поведінки в професійній сфері, а також притягувати порушників до відповідальності аж до позбавлення права здійснювати професійну діяльність.

Досвід "країн розвиненої демократії" свідчить, що об'єктивно можуть існувати обидві моделі - з "монополією" в галузі судового представництва та без неї. Отже, можливо дійти висновку, що жодна із запропонованих моделей не є "універсальною відповіддю", а індивідуальний шлях розвитку для судової системи кожна країна обирає виходячи із власних реалій.

Слушною є думка, що адвокатське самоврядування на сьогоднішній день спіткала низка проблем, які потребують вирішення. Проте, можливо більш ефективною державницькою позицією було б законодавче реформування інституту адвокатського самоврядування в Україні, задля забезпечення дотримання якості правової допомоги, незалежності адвокатури та дотримання стандартів професії?

І мабуть чи не найголовніше питання, яке турбує. Будь-яка людська влада є тимчасовою. Чи є законодавча ініціатива щодо скасування виключного представництва адвокатом настільки виваженою та обґрунтованою, аби бути реалізованою? Або ж через якийсь проміжок часу, з приходом котроїсь наступної формації влади ми отримаємо чергові зміни до Конституції та повернення... "адвокатської монополії"?

Власне, це питання є актуальним і щодо будь-яких змін до Конституції.