Скриньку Пандори відкрито
Велика Палата узаконила можливість припинити право власності на земельні ділянки приватних осіб через нецільове використання
Не думав, що ризик втратити право власності на землю за ефемерне «нецільове використання» про які я писав в 2012 стануть об’єктивною реальністю в 2023 році.
В 2012 році я захищав дисертацію за темою «Поділ земель України за цільовим призначенням …» Мені надзвичайно повезло що моїм науковим керівником був Анатолій Мірошниченко. Думаю, що якби керівником був не він то і дисертації не було б.
Нас тоді турбували положення п. а) ч. 1 ст 143 Земельного Кодексу, але ми наївно вважали відповідну норму більше невдалою декларацією, яких повно в законодавстві. Тоді я написав дисертації про це так:
З врахуванням нечіткості застосованих в законодавстві критеріїв для відмежування між собою категорій земель за цільовим призначенням, земельні органи досить довільно використовують поняття «нецільового використання» землі.
Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням відповідно до статей 141 та 143 Земельного кодексу України є однією з підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку. При цьому наявність зазначеного припису може бути теоретично навіть підставою для примусового припинення не лише права користування земельною ділянкою, а і права власності на певну земельну ділянку.
Ніхто не думав, що теорія стане практикою та ще й у такий непростий для країни час.
Я стикався інколи з окремими проявами консервативного тлумачення положень п. а) ч. 1 ст. 143 Земельного кодексу судами нижчих інстанцій, але звалював це на рівень підготовки окремих суддів та на те, що Верховний Суд лад наведе.
І ось в грудні 2022 року «лад навели».
14 грудня 2022 року Велика Палата Верховного Суду винесла Постанову у Справі № 477/2330/18, якою по суті узаконила можливість припинити право власності на земельні ділянки приватних осіб на підставі статті 143 Земельного кодексу України через їхнє використання не за цільовим призначенням.
Я не вів ту справу, і точно не буду нічиїм адвокатом, тим більше, що нюансів не знаю і не можу знати. Читаючи рішення у справі, з певних скажімо так «очевидних і видимих» для адвоката ознак я можу припустити, що скоріше за все власники далеко не янголи, і влаштували таку собі оборудку для незаконного видобування піску.
Але коли мова йде про Постанову ВП, то мова йде не про конкретну справу а про сотні інших справ, в яких відповідні висновки будуть використовуватись та ще й тлумачитись з далеко не завжди чистою і добросовісною метою. Велика Палата як та жінка Цезаря має бути чистою навіть від підозр про підозру, а тексти її постанов мають бути вивірені до коми.
На жаль так не сталось.
Наче і процитували судді і статтю 19 ЗКУ про поділ земель на категорії, і статтю 22 про те які землі вважаються землями сільськогосподарського призначення, і статтю 33 і навіть закон «Про особисте селянське господарство», але цілісного сприйняття немає.
Невже два десятки суддів цитуючи відповідні норми земельного законодавства що стосуються цільового призначення землі не побачили того, що не зважаючи на назву «цільове призначення» система поділу земель України на категорії не встановлює чітких і зрозумілих вимог стосовно того, яким чином повинна використовуватись певна земельна ділянка?
Які буряки можна саджати на землях ОСГ, а які на землях для товарного сільгоспвиробництва? Чи можна сіяти жито на землях для садівництва?
До якої категорії земель слід віднести земельну ділянку коли вона надана для сінокосіння в оренду на березі річки, а на ній є залишки скіфського кургану і виросла цілюща трава, занесена до Червоної книги?
І ключове питання кому і для чого те цільове призначення потрібне? Людям чи слугам закону щоб забирати землю у людей?
Вже не раз і не два сказано, що законодавство країн відкритого світу від світу авторитарного відрізняється тим, що надає перевагу приписам «дозволено те, що не заборонено» від «дозволено лише те, про що прямо вказано».
Натомість вся побудова Особливої частини Земельного кодексу України ґрунтується на поділі земель за цільовим призначенням, де кожен власник земельної ділянки не вибирає самостійно як йому використовувати своє майно, а бере його з уже «призначеною» метою.
Більше того, така «призначена» мета є здебільшого неясною для звичайного землекористувача, адже зрозумілих відмінностей між ділянками ОСГ чи наприклад підсобного селянського господарства немає. Окрім того, закон не дає жодної відповіді на питання, що робити коли одна і та сама земельна ділянка в силу природних чи інших умов може належати відразу до кількох категорій.
З огляду на все сказане, не можна вважати, що сама сутність порушення «нецільове використання землі» чи «використання землі не за цільовим призначенням» є зрозумілим як для пересічного громадянина так і пересічного судді.
Тим більш невірно в таких умовах робити надто на думку автора широке тлумачення статей 140 та 143 ЗК України, зробивши висновок про можливість припинення права власності на землю на підставі статті 143 ЗК України, хоч у вказаній нормі прямо про припинення права власності не йдеться:
« 36 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що формулювання приписів статей 140, 141 і 143 ЗК України частково дублюються, а стаття 143 ЗК України має назву «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку», тобто поєднує підстави припинення у судовому порядку як права власності, так і права користування земельною ділянкою.
42. Враховуючи те, що встановлені законом обмеження зміни цільового призначення земельних ділянок однаково стосуються як її користувачів, так і власників, немає підстав вважати, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням зумовлює для її землекористувача припинення права користування, але не тягне таких наслідків для власника земельної ділянки. Інакше кажучи, негативний наслідок самовільного її використання не за цільовим призначенням, зокрема у вигляді припинення права, на якому особа володіє земельною ділянкою, стосується як користувача, так і власника за додержання критеріїв правомірного втручання у його право мирного володіння цим майном.»
Чи уважно Верховний Суд дослідив положення статті 41 Конституції України, яка є законом прямої дії? Адже прокурором подано ані негаторний, ані віндикаційний позов. По суті ніхто не заперечує те, що власник є законним. Якщо власник законний, згідно із ст 41 Конституції майно у законного власника можуть забрати лише у двох випадках: а) з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, б) як конфіскація знову ж у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Викликає увагу те, що Велика Палата згадує статтю 41 Конституції лише в обсязі частини сьомої тобто виключно в межах відповідальності власника.
Честь і хвала суддям Верховного Суду О. М. Ситнік, Ю. Л. Власову, М. І. Гриців, О.Б. Прокопенко, які у Окремій Думці на вказану Постанову ВП вірно надали оцінку як положенням статті 41 Конституції так і послались на Рішення Конституційного суду від 05 червня 2019 року № 3-р(І)/2019 щодо того, що хоча право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності
Автор був би радий помилитись, але здається із вказаною Постановою ВП відкрито «скриньку Пандори», адже у використанні землі не за цільовим призначенням можна більш менш обґрунтовано звинуватити більшість землевласників.
- Історичний кіт у мішку: чому піврічні торги деревиною обурили деревообробників Юрій Дюг 07:32
- Доплата за фактичні квадратні метри об`єкту інвестування Євген Морозов вчора о 14:52
- "Компостер подій" Кремля: будьте пильними Євген Магда вчора о 11:28
- З 1 грудня зміняться правила бронювання: з'явилася Постанова Кабміну Віталій Соловей 23.11.2024 20:23
- Бюджет-2025 прийнятий, але це не точно Любов Шпак 23.11.2024 18:55
- Час затягувати паски Андрій Павловський 23.11.2024 17:27
- Строк нарахування 3% річних від суми позики Євген Морозов 23.11.2024 13:52
- Судовий захист при звернені стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно не відчужено Євген Морозов 22.11.2024 13:02
- Система обліку немайнової шкоди: коли держава намагається залікувати невидимі рани війни Світлана Приймак 22.11.2024 11:36
- Чому енергетичні та газові гіганти обирають Нідерланди чи Швейцарію для бізнесу Ростислав Никітенко 22.11.2024 08:47
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін 21.11.2024 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 21.11.2024 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 21.11.2024 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін 20.11.2024 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов 20.11.2024 15:59
-
24 листопада в Україні відключатимуть світло – деталі
Бізнес 8484
-
Банки в ОАЕ, Туреччині та Таїланді не обслуговують видані Газпромбанком картки UnionPay
Фінанси 8433
-
Відстрочки, видані Мінекономіки та через Дію, анулюють 28 лютого
Бізнес 7347
-
В Україні фальсифіковані до 25% молочних продуктів: голова Спілки молочних підприємств
Бізнес 5856
-
Чоловіки, які прийшли на підприємство і були заброньовані після 18 травня, втратять бронь
виправлено Бізнес 3516