Мета виправдовує засоби або про нові зміни до КПК України

Коли кримінально-процесуальне законодавство намагаються змінювати ділетанти - це завжди загрожує ефективності розслідування або тягне за собою порушення прав потерпілих. Держава ще не оговталася після сумнозвісного "закону Савченко", а вже маємо нову проб

Юридична спільнота бурхливо обговорює вчорашнє прийняття у другому читанні законопроекту №6232 про внесення змін до низки кодексів, який запускає судову реформу. Зокрема, нищівної критики заслуговують поправки  до законопроекту, запропоновані одним з «найбільш законослухняних депутатів» Андрієм Лозовим, що стосується змін до статті 219 КПК України в частині скорочення строків досудового розслідування. За пропозицією, яка не обговорювалась фахівцями в галузі кримінального процесу, було проголосовано, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) і закінчується днем звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Строк досудового розслідування поділяється з моменту внесення відомостей до ЄРДР та з моменту повідомлення про підозру. 

У першому випадку встановлюються наступні строки: 

1) два місяця — у кримінальному провадженні щодо кримінального проступку;

2) три місяця — у кримінальному провадженні щодо злочину невеликої або середньої тяжкості;

3) шість місяців — у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Після повідомлення особі про підозру, строки закінчення досудового розслідування залишаються незмінними - досудове розслідування повинно бути закінчено протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку та протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

За положеннями цього законопроекту початком строку досудового розслідування вважається не момент повідомлення особі про підозру, а момент реєстрації інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, що є невиправданим і таким, що повністю нівелює основну ідею запровадженого КПК України 2012 року початку досудового розслідування. Доцільніше було б внести зміни до ст. 214 КПК України, передбачивши обов’язок слідчого, прокурора винести постанову про початок досудового розслідування та можливість її оскарження в порядку ст.303 КПК України. 

Крім цього, ВР України підтримала зміни щодо того, що слідчий, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження й у тому разі, коли строк досудового розслідування закінчився і жодну особу не було повідомлено про підозру, при цьому змін до ст. 284 КПК України не запропоновано, що свідчить про їх безсистемність. 

За твердженням автора, ідея таких правок виникла внаслідок «спілкування з адвокатським середовищем». Це викликає подив та навіть сміх, адже жоден професійний юрист не підтримає такі безглузді зміни до КПК, оскільки вони свідчать про повне нерозуміння системи побудови кримінального процесуального кодексу та його інститутів, завдань кримінального провадження, а також загальноєвропейських принципів. Зрозуміло, що такі пропозиції, тим більше в адвокатському середовищі, не обговорювались.

Критичні зауваження, яку лунають стосовно цих «правок Лозового» цілком виправдані, оскільки у випадку їх вступу досудове розслідування кримінальних проваджень буде паралізовано. Набуття чинності змін до КПК зумовить тотальне порушення прав потерпілих, оскільки для встановлення особи, яка вчинила злочин, запропонованого змінами строку в більшості випадків вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів є недостатнім. 

Крім цього, не узгоджуються запропоновані зміни і з положеннями Кримінального кодексу щодо строків давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини. Як відомо, КПК є інструментом реалізації положень Кримінального кодексу, що свідчить про неможливість обмеження процесуальними нормами строку притягнення особи до кримінальної відповідальності шістьма місяцями, адже, це невиправдано, безглуздо і не ґрунтується на нормах діючого законодавства.

Замовний характер запропонованих змін очевидний, адже дуже легко «під себе» змінити одну норму, яка унеможливить здійснення розслідування для унеможливлення застосування покарання. 

Спробую вказати, що сама по собі «поправка Лозового», якщо б вона була викладена окремим законопроектом, ніколи б не була підтримана. Тому автори вирішили «просунути» її як окрему правку до законопроекту для унеможливлення її належного обговорення, а також аналізу науково-експертним управління ВР України та фахівцями в галузі кримінального процесу. Безумовно, на такі зміни була б висловлена негативна оцінка.

Однак, як свідчить практика прийняття законів, думка професіоналів зараз нікому не потрібна! Особи, які не володіють базовими знаннями юриспруденції, на свій власний погляд, реформують систему кримінальної юстиції. І це не поодинокі випадки. Як не згадати про славнозвісний «Закон Савченко», який з поспіхом приймали, а через півтора року, з такою ж завзятістю відміняли з огляду на негативні наслідки його застосування, хоча експерти попереджали про це заздалегідь. 

Підсумовуючи викладене, вважаю, що аналізований закон підлягає поверненню на доопрацювання в частині внесення змін до КПК України, які не були передбачені в проекті.