Катя Гандзюк: коли смерть обнуляє все
Влада України знищила всі здобутки, допустивши безкарність злочину проти херсонської активістки
Це жорстко і цинічно прикладати людське життя до виборчого потенціалу політичної еліти, але визнаємо: смерть Каті Гандзюк звела нанівець ці зусилля, котрі записала собі в актив нинішня влада. Що таке надання Томосу супроти систематичного порушення в нашій країні шостої заповіді? І що таке безвіз, протиставлений реальній загрозі людському життю, котра стала у нас буденщиною?
Кучма, Янукович, Порошенко – ці троє президентів набули кожен своє неповторне тавро: Кучма – за Гонгадзе, Янукович – за Євромайдан, Порошенко – за ряд нападів та замахів, серед яких вбивство Катерини виділяється особливим садизмом. Мабуть, українські правителі просто не можуть спокійно піти у відставку, не вписавшись в той чи інший асоціативний ряд. Причому ряд зі знаком «мінус».
Є ще одна подібність. За Кучми почали вбивати журналістів, тобто представників «четвертої» влади. За Януковича удару зазнав той зріз соціуму, котрий був представлений на Євромайдані. За Порошенка смерть забрала представницю покоління боротьби, одну з тих, кого називають громадськими активістами. Що спільного в усіх трьох випадках? Те, що кожного разу влада виявляється неспроможною виконувати свої функції, і замість неї роботу починають виконувати журналісти, ситуативні революціонери, активісти.
І всіх їх згодом влада страчує. Якщо не власноруч, як це було з Гонгадзе, то страчує самою байдужістю до беззаконня і розбою на вулицях. Аби надалі ніхто не заважав.
Розпізнавальним знаком нинішньої влади стане питання «Хто замовив…», а згодом – «Хто вбив Катю Гандзюк?». Так, від постійних втрат соціум вже наростив собі достатньо товсту шкіру, яка, тим не менш, все ще лишається вразливою. Нас одночасно і тяжко, і легко ввести у стан шоку. Ми все ще здатні відчувати сильний біль, бо його постійно підживлюють нові втрати. Не все атрофоване і не все стало звичкою – читати або чути про чергові жертви все так само нестерпно. Особливо, коли жертві лише 33 (символічний вік), коли вона – яскрава особистість, і коли – як прийнято казати у таких випадках – усе життя попереду. Було попереду…
Безперечно, що і вчорашні, і позавчорашні смерті активістів викликають глибоке обурення, але від вбивства Каті Гандзюк пішов зворотній відлік.
З багатьох причин. Зокрема, й тому, що вбито її не просто пострілом у потилицю, і навіть не миттєвим вибухом – три місяці пекельного болю від випаленого кислотою тіла не просто закликають до правосуддя – вони вимагають помсти. Не багатьом жертвам системи випадає перед смертю нагода сказати їй щось в обличчя. Гандзюк же вимовила дуже значимі слова – про те, що вона зі своїм спотвореним обличчям і тілом виглядає все ж краще, ніж справедливість у нашій країні.
І не лише справедливість. Так само виглядає і якість державного сервісу з усіма його правоохоронними та судовими установами, з прокурорським наглядом та антикорупційними заходами. Так само виглядає і побудова громадянського суспільства, де громада позбавлена реального впливу та права голосу, а ті, хто починає давати цьому голосу волю, миттю опиняється на лікарняному ліжку або й у домовині.
Україна, побудована сьогочасними політичними елітами, спонукає лише до одного: використати знаменитий порошенківський безвіз не за прямим призначенням. Не для туризму, а для евакуації з корабля, котрий пливе хвилями сірчаної кислоти. Тим більше, якщо в недалекому майбутньому на пасажирів чекає ще більш вражаюча кораблетроща: за пару днів до нападу Катя Гандзюк із жахом говорила про те, що за якийсь рік в парламенті України з’явиться Віктор Медведчук. Можливо, саме так все і буде, бо до того йде.
Відсутність покарань для злочинців – це ще пів-біди. По-справжньому страшно стає тоді, коли ці самі злочинці набувають статусності та преференцій. Як нагороду за кривду, яку вони чинили.
І це поширюється на медведчуків усіх калібрів. Бо саме зараз мажорку Зайцеву, винну у смерті кількох людей, всіляко намагаються врятувати від тюрми. Суд приймає рішення повернути усі експертизи на кола свої, а адвокат віщає про тяжку хворобу підопічної – «посттравматичну енцефалопатію головного мозку». В цьому чудово сформульованому висновку – діагноз для України. Енцефалопатія головного мозку, котра поширюється на всі владні прошарки, передаючись, мабуть, повітряно-крапельним шляхом. Або навіть силою думки.
В суспільстві, де ми живемо зараз, більше немає поділу на «своїх» та «чужих». Чужі отримують парламентські перспективи, а свої – кулю, вибухівку чи кислоту. Держава більше не захищає й не рятує нікого – крім дуже вузького кола обраних. Що ж до злочинів, то у них є лише дві перспективи – або діяння не розкрите, або винні відмазані. Є, щоправда, один додатковий варіант – це коли постраждалу сторону звинувачують у тому, що вона «сама винна». Саме так вчинив Ілля Кива, закинувши Катерині Гандзюк, що та, мовляв, розкрадає міський бюджет.
Чи соромно зараз Киві? І чи подадуть у відставку Аваков із Луценком? В Словаччині після вбивства журналіста свою посаду добровільно залишив прем’єр-міністр. Але це – у Словаччині. Я не пригадую випадку, аби будь-який скандал чи резонансний злочин в Україні відірвав би чиновника від його крісла. Ні, держава краще буде й надалі поглиблювати конфлікт між собою та соціумом. Ухиляючись від відповідальності, влада швидше піде шляхом залякувань та «зачистки» території, доручаючи цю «місію» ситуативним кілерським групам. «Тітушки» нині еволюціонували в душогубів-садистів, і все це також – за мовчазної згоди системи.
У відповідь на таку ситуацію суспільство застосує вивірений еволюцією механізм захисту – воно або тікатиме, або атакуватиме. Гадаю, зайве пояснювати, що кожен з цих варіантів означає повну й остаточну катастрофу України.
- З чого починати описувати бізнес-процеси? Жанна Кудрицька вчора о 23:46
- Неустойка за неповернення майна з оренди: між штрафом та пенею Дмитро Шаповал вчора о 13:56
- Стягнення шкоди з закладу освіти та батьків внаслідок пошкодження ока дитині Артур Кір’яков вчора о 13:11
- СЗЧ – вихід з ситуації є Сергій Пєтков вчора о 10:18
- Декілька ФОП: оптимізація податків чи дроблення бізнесу? Сергій Пагер вчора о 09:07
- Захист дітей від насильства: як працює модель Барнахус в Україні та Польщі Галина Скіпальська 23.04.2025 17:02
- ПРРО як шлях до детенізації бізнесу та збільшення надхожень у бюджет Андрій Сухов 23.04.2025 11:59
- Cпеціальні військові операції – міжнародна політика кремля Сергій Пєтков 23.04.2025 10:18
- 100 днів, які не повернули мир в Україну Дмитро Пульмановський 23.04.2025 10:15
- За фасадом новобудови: як виявити ризики перед купівлею Юрій Бабенко 22.04.2025 15:32
- Як енергетичні компанії оптимізують КІК: досвід ЄС та українські реалії Ростислав Никітенко 22.04.2025 11:46
- 4 помилки, які заважають власнику бізнесу побудувати сильну компанію Олександр Висоцький 22.04.2025 10:27
- Где покупать жилую недвижимость и какую? Володимир Стус 21.04.2025 23:53
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям Сергій Пєтков 21.04.2025 19:52
- Китай закручує "рідкоземельну гайку". Як Україні скористатися своїм шансом? Ксенія Оринчак 21.04.2025 16:53
- Омріяна Перемога: яким українці бачать закінчення війни? 150
- Стажування і підвищення кваліфікації: сенси та підходи 139
- Люди в центрі змін: як Франковий університет створює сучасне академічне середовище 111
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям 96
- Китай закручує "рідкоземельну гайку". Як Україні скористатися своїм шансом? 92
-
Казахстан заявив, що видобуватиме стільки нафти, скільки потрібно йому, а не ОПЕК
Бізнес 27220
-
"Останній інгредієнт отруйного коктейлю". У Швейцарії стривожені різким зростанням франка
Фінанси 19986
-
"Я приніс вам мир". Чому зірвались мирні переговори у Лондоні і що далі – сценарії
15477
-
У юристки Панаіотіді пройшов обшук. ЇЇ чоловік Коболєв каже, що вилучили телефони й компʼютер
Бізнес 7772
-
Держборг України у 2025 році вперше перевищить "психологічну" позначку 100% – МВФ
Фінанси 6065