Посилення німецьких правих й інтереси Міжмор'я

Далеко не всі патріотично і консервативно налаштовані поляки зраділи успіхам партії “Альтернатива для Німеччини” під час нещодавніх виборів у Мекленбурзі-Передній Померанії і Берліні. Головна причина такої ситуації — побоювання, що посилення АдН зробить ні

Далеко не всі патріотично і консервативно налаштовані поляки зраділи успіхам партії “Альтернатива для Німеччини” під час нещодавніх виборів у Мекленбурзі-Передній Померанії і Берліні. Головна причина такої ситуації — побоювання, що посилення АдН зробить німецьку зовнішню політику ще більш проросійською. Навіть з'явилися припущення, що один із лідерів АдН Александр Гауланд здобуде пост міністра закордонних справ Німеччини, відтак політика цієї держави стане радикально проросійською, а це матиме катастрофічні для Польщі наслідки.

Побоювання окремих польських аналітиків є перебільшеними. Адже шансів, що АдН стане частиною коаліції, небагато. Попри те, що ця партія більш за все потрапить до бундестагу, вона буде там ізольованою. Коаліція, імовірно, буде формуватися на основі трьох партій виражено лівого спрямування — Соціал-демократичної партії Німеччини, партії “Союз 90/Зелені” та партії “Ліві” (“Die Linke”). Суто теоретично АдН, здобувши чудовий результат на виборах, могла б отримати у парламенті “золоту акцію”. Але ймовірність реалізації такого сценарію мікроскопічна. І не тому, що АдН не варто розраховувати на формування потужної фракції у парламенті. Навіть якби така фракція була сформована, АдН лишалась би в ізоляції. Адже ліві сили легко порозуміються, аби не допустити до влади правих (детальніше про перспективи зростання політичної ваги АдН див. у статті “Берлінські вибори і перспективи “повороту праворуч” у Німеччині”).

Чого мають побоюватися поляки (а також українці), так це формування стратегії східної політики ФРН соціал-демократами і “Лівими”. Такий розвиток подій справді зробив би політику Німеччини більш проросійською, аніж зараз. Чинником, що може стримати такі зміни, є “Зелені”, які доволі прохолодно налаштовані щодо Росії. Все залежатиме від того, який формат коаліції буде створено у бундестазі і на яких умовах це відбудеться. Отож, ризики для Польщі та України криються не в посиленні АдН, а в потенційно несприятливій конфігурації лівих партій, котрі формуватимуть майбутню коаліцію.

Щодо оцінок зовнішньополітичної стратегії самої АдН, то поляки схильні робити ту ж саму помилку, що й українці: бачити в правих політичних силах Європи, які так чи інакше продемонстрували свою “проросійськість”, принципових лобістів інтересів Кремля. Наразі не будемо детально розглядати питання західноєвропейських правих і Москви. Обмежимось лиш однією тезою: те, що якась із західноєвропейських правих сил у чомусь є проросійською, не означає, що ця проросійськість є її сутнісною рисою. При оцінці політичних сил необхідно вслід за середньовічними схоластами розрізняти субстанцію і акциденцію. Субстанцією ідейно-політичної платформи західноєвропейських правих сил є турбота про національні інтереси. Якщо ж ми бачимо “проросійськість”, то це лише акциденція — щось вторинне і змінне.

Систематизоване висвітлення різних нюансів проросійської налаштованості частини західноєвропейських правих сил потребує окремої публікації. Тут же для нас важливо чітко усвідомити, що ця налаштованість має ситуативний характер і може зазнавати змін. А для того, щоб зміни відбулися, необхідна праця. Саме до такої праці покликані країни Міжмор'я, насамперед Польща та Угорщина, яких варто вважати локомотивами центральноєвропейської інтеграції, що демонструють найбільш послідовну прихильність до правих політичних принципів.

Міжмор'я здатне стати центром тяжіння для правих сил у тих європейських країнах, де повноцінний “поворот праворуч” залишається неможливим. Орієнтуватися на Міжмор'я можуть і політичні важковаговики, яких зараз називають “правими популістами”, і більш радикальні (але маргінальні) групи, і громадські об'єднання, що переслідують якісь вузькі цілі (скажімо, просімейні організації, які борються проти диктатури гендерної ідеології).

Німецькі праві не є виключенням. Потрібно лиш заохотити їх до перегляду зовнішньополітичних орієнтирів. Насущні проблеми, які хочуть розв'язати німецькі націоналісти, — це міграційна криза і надмірна централізація Євросоюзу. Вирішення цих проблем збігається з інтересами країн Міжмор'я. За таких умов центральноєвропейські уряди і праві сили Німеччини можуть працювати в тандемі. Останні при цьому можуть виконувати роль своєрідної п'ятої колони. Саме нинішній офіційний Берлін стоїть в осерді згубних для всієї Європи політичних процесів, які шкодять в тому числі і самій німецькій нації. Тому для тих німців, які мислять критеріями національного порятунку, є природним зсередини протистояти цим тенденціям, орієнтуючись на країни Міжмор'я.

Міжмор'я — це не просто регіональний проект. Це ще й наріжний камінь побудови альтернативної Європи. Тому архітектори Міжмор'я мають докласти максимум зусиль, аби залучити до процесу будівництва праві сили держав, які поки що втілюють згубну для європейських народів політику.