Вибір є, навіть коли його немає

Судячи з попередніх заявок на парламентські перегони 2012 року, вибір в нас невеликий. За Партію регіонів голосувати - себе не поважати. Бодай з огляду на те, що всі свої передвиборні обіцянки її висуванець, президент Віктор Янукович, виконав з точністю до

Судячи з попередніх заявок на парламентські перегони 2012 року, вибір в нас невеликий. За Партію регіонів голосувати - себе не поважати. Бодай з огляду на те, що всі свої передвиборні обіцянки її висуванець, президент Віктор Янукович, виконав з точністю до навпаки. Те саме можна сказати і про провідні опозиційні партії. Їхня нездатність відстояти права своїх лідерів породжує сумніви в тому, що вони зможуть відстояти права громадян, порушені чинною владою.

Найбільш рейтингового «кандидата» - графу «Проти всіх» - влада просто викреслила з бюлетеня новим законом про вибори. Непарламентські партії (окрім УДАРа і Свободи) мають примарні шанси подолати бар'єр 5% самотужки і замало часу для ефективного об'єднання. Не піти на вибори означає без бою віддати свій голос владі. Здавалося б - ситуація патова.

Насправді, підстав для оптимізму небагато, але все ж таки вони є. І влада, і опозиція свій кредит довіри вичерпали, нові партії його ще не заробили. А це означає, що виборець більше не має мовчки роздавати кредити і аванси, як це було всі 20 років української незалежності. Проте ми можемо запропонувати політикам підтримати певні вимоги в обмін на наші голоси. Подібна ініціатива в різних формах розповсюджується в блогосфері і соцмережах.

Зміст її в сухому рештку полягає в тому, що суспільство формулює свої вимоги до кандидатів в депутати і підтримує тих, хто береться їх виконати. Серед таких вимог - припинення політичних репресій, повернення до Конституції в редакції 2004 року, скасування судової, податкової та пенсійної реформи, інших законодавчих і нормативних актів, які порушують права громадян. А також - особисте голосування депутатів в парламенті, декларування ними не тільки доходів, але і видатків, відмова від депутатських пільг, прив'язка заробітних плат депутатів та чиновників першої ланки до мінімальної заробітної плати.

Таким чином, визначатись зі своїми вподобаннями 28 жовтня можна буде виходячи з того, хто з партій чи кандидатів-мажорітарників включить ці та інші вимоги виборців до своїх програм. Цей варіант більш прогресивний в порівнянні з тим, яким ми послуговувалися досі. Програми партії писали зі стелі, а виборці орієнтувалися не стільки на програмні засади, скільки на лідерські якості, зовнішність, харизму перших осіб. Або на соціальні обіцянки, підкріплені продпакетами чи невеличкими грошовими подачками.

Насправді, такий новий підхід був би надзвичайно корисним і для самих політиків. Деякі лідери, які годуються з рук олігархів, радо скористаються можливістю заручитися підтримкою виборців безпосередньо. Це надасть їм додаткової ваги в розмові з олігархами і, можливо, дозволить в деяких випадках уникнути долі сліпого виконавця забаганок спонсорів. Адже своїм обранням вони будуть завдячувати не тільки спонсорськім грошам, а і певній угоді з громадянами.

Окрім таємної відповідальності перед спонсорами, вони нестимуть відкриту відповідальність перед виборцями. Питання відповідальності політиків після виборів і взагалі контролю за виконанням ними своїх зобов'язань, безперечно, є одним з найскладніших. Механізму такого контролю і такого примусу наразі немає. Його має виробити суспільство. Ще складнішою є проблема формулювання таких вимог. Це також справа суспільства, притому воно має бути максимально єдиним в своїх вимогах.

Все це - робота громадських організацій, ЗМІ, небайдужих громадян. Вона, власне, вже ведеться, але поки що майже не вийшла за межі Інтернету. Можливо, на цих виборах розробити та впровадити в життя такий механізм впливу на владу в повній мірі не вдасться. Але ми маємо чудову нагоду нарешті розпочати цей процес.