Останні події в країні свідчать про активацію сценарію дестабілізації. Як не парадоксально, але в цьому зацікавлені як зовнішні так і внутрішні сили. Інтерес Москви в ослабленні України усім зрозумілий. Найцікавіше, що з ним ситуативно співпадають прагненн
Ситуацію в державі «розкачує»неприродна коаліція ворожих агентів та вітчизняних політиків
Останні події в країні свідчать про активацію сценарію дестабілізації. Якне парадоксально, але в цьому зацікавлені як зовнішні так і внутрішні сили. ІнтересМоскви в ослабленні України усім зрозумілий. Найцікавіше, що з ним ситуативноспівпадають прагнення деяких українських політиків. Це не заважає такимполітикам демонструвати гіперпатріотизм та неймовірну любов до вітчизни.Щоправда така любов досить дивного ґатунку й нагадує прагнення задушити вобіймах.
Колись в часи завершення Холодної війни президент Франції Франсуа Міттеранзізнався, що так любить Німеччину, що хоче, аби їх було дві. Очевидно, й нашіпатріоти прагнуть влади настільки, що готові розтерзати єдине тіло держави йотримати свій шмат.
Україна не уподібнилась до свого північного сусіда й зберегла паросткидемократії. Навіть в умовах фактичної війни у нас можна вільно висловлюватисвою думку, гостро опанувати владі, дискутувати в парламенті, доносити своюпозицію до людей. Інструменти демократії чудово виконують свою функцію поки непотрапляють до рук осіб, які прагнуть їх використати проти неї ж самої.Розхитати ситуацію у вільному суспільстві простіше, ніж в авторитарній країні.Тому ті політики, які в часи Януковича висловлювали цілковитий «одобрямс»,тепер раптом стали принциповими та налаштованими на рішучі дії.
Такі політичні сили як «Батьківщина» та «Свобода» хворіють на колективнуамнезію, адже чомусь забувають, що вони вже були при владі. Й не пригадують, якганебно вони її втратили, коли люди, відчуваючи, що їх дурять, позбавили цихполітиків своєї довіри. Тепер вони намагаються наростити політичні м’язи, діставши з нафталіну старі гасла й припасовуючи їхдо нових обставин.
Але останні роки змінили українців. Всі ці блокади, марші й демарші дуже добре виглядають на екранахтелевізорів, але реально є лише кволою імітацією справжнього протесту. Кожному,хто пам’ятає Революцію Гідності, є з чим порівнювати. Тому максимум на щоздатні «патріотичні» протестуючі – це влаштувати штовханину, кинути димовушашку чи облаштувати якийсь «редут», який зникне через годину-другу.
Особисто бачив як 22 лютого відбувався марш націоналістів: швидкозібрались, відпрацювали обов’язкову програму та розійшлися. До того ж єобґрунтовані підозри, що «активісти» працювали зовсім не безкорисливо. Такіречі дають короткостроковий ефект, про них говорять в новинах, їх коментуютьексперти, але вже за день така новина «помирає» й не залишає по собі жоднихемоцій та вражень.
Проте, подібних акцій достатньо, щоб створити загальний деструктивний фон вдержаві. Над цим працюють одночасно ворожі агенти, «п’ятаколона» та деякі політичні сили. Увсіх різна мотивація, але Україні від цього не легше. Тому сьогодні важливовідірвати від деструктиву справжніх патріотів й об’єднати їх заради захистунаціональних інтересів. Заради економічного зростання, зміцненняобороноздатності держави та її міжнародного впливу.
