Обчислення митної вартості товарів під час перетинання кордону

Найчастішою проблемою у відносинах з митним органом є твердження останнього щодо ненадання декларантом всіх належних документів, які підтверджують заявлену митну вартість товарів відповідно вимог Митного кодексу України, у зв'язку з чим, контролюючим орган

З цьогоприводу необхідно вказати, що відповідно до ст. 49 Митного кодексу України  митною вартістю товарів, які переміщуються через митнийкордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, якабазується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповіднодо ч. 11 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів, якіпереміщуються через митний кордон України в режимах, відмінних від режимуімпорту, здійснюється при декларуванні цих товарів шляхом заявлення в митнійдекларації відомостей про числове значення їх митної вартості та про документи,що його підтверджують.

Ч. 1 ст. 53 Митного кодексуУкраїни встановлено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органудоходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів іобраний метод її визначення.

Згідно приписів ч. 2 ст. 53Митного кодексу України вичерпний перелік документів, які декларантпідтверджує митну вартість товарів, є: 1) декларація митноївартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складовихмитної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, тадодатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) аборахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахуноксплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5)за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджуютьвартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеноготовару;6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витратина транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містятьвідомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортноїліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалосястрахування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості провартість страхування.

ВАЖЛИВО: Разом з тим ч. 3 вказаної статіпередбачено, що у разіякщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності,наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числовізначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що булафактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант абоуповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язаніпротягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою,контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахункипро здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежіздійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахункипро сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умовдоговору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5)ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів тає умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти(прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення;8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовленіспеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржовихорганізацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо орган доходів і зборів маєобґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем іпокупцем вплинув на заявленудекларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмовувимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другійта третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку збухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуженняоцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів натериторії України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортерітоварів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;3) розрахунок ціни (калькуляцію) (ч. 4 ст. 53 МК України).

ВАЖЛИВО: В свою чергу у п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14Податкового кодексу України визначено, що  пов'язаніособи -юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови абоекономічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вонипредставляють, з урахуванням таких критеріїв:

а) для юридичних осіб: однаюридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб)володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більшевідсотків; одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/абоопосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі урозмірі 20 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особаприймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органівкожної такої юридичної особи; одна і та сама юридична або фізична особа приймаєрішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіальноговиконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи; принаймні50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової радикожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи;одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) зарішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчогооргану такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотківскладу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; сума всіхкредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особита/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичнихосіб, гарантованих однією юридичною особою, стосовно іншої юридичної особиперевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установта компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомогита власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початокта кінець звітного періоду);

б) для фізичної особи таюридичної особи: фізичнаособа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володієкорпоративними правами юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; фізичнаособа має право призначати (обирати) одноособовий виконавчий орган такоїюридичної особи або призначати (обирати) не менш як 50 відсотків складу їїколегіального виконавчого органу або наглядової ради; фізична особа здійснюєповноваження одноособового виконавчого органу в такій юридичній особі; фізичнаособа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчогооргану такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотківскладу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; сума всіхкредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від фізичної особи, наданихюридичній особі, та/або будь-яких кредитів (позик), поворотної фінансовоїдопомоги від інших фізичних осіб, наданих юридичній особі, які надаються підгарантії цієї фізичної особи, перевищують суму власного капіталу більше ніж у3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізинговудіяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик),поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнєарифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду);

в) для фізичних осіб - чоловік (дружина), батьки (у тому числіусиновлювачі), діти (повнолітні/неповнолітні, у тому числі усиновлені),повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, надякою встановлено опіку чи піклування.

Увага (!!!):Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митнуполітику, всудовому порядку може довести на основі фактів і обставин, щоодна юридична або фізична особа здійснювала практичний контроль забізнес-рішеннями іншої юридичної особи та/або що та сама фізична або юридичнаособа здійснювала практичний контроль за бізнес-рішеннями кожної юридичноїособи.

Поряд з цим згідно з п. 4 та п.5 ст. 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи йторгівлю 1994 року від 15.04.1994 року для цілей цієї Угоди особи вважаютьсяпов'язаними між собою, тільки якщо: a) вони є службовцями або директорамипідприємств один в одного; b) вони юридично визнані партнерами по бізнесу; c)вони є роботодавцем і працівником; d) будь-яка особа безпосередньо чиопосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущенихакцій, що дають право голосу, або акцій обох з них; e) один з них безпосередньоабо опосередковано контролює іншого; f) обидва безпосередньо або опосередкованоконтролюються третьою особою; g) разом вони безпосередньо або опосередкованоконтролюють третю особу; h) вони є членами однієї й тієї самої сім'ї.

Особи, які пов'язані одна зодною в бізнесі таким чином, що одна з них є одноосібним агентом, одноосібнимдистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не називалося,уважаються пов'язаними для цілей цієї Угоди, якщо вони підпадають під критеріїпункту 4.

З урахуванням всьоговищевикладеного необхідно також відмітити, що контролюючомуоргану забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особибудь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в 53 статті Митногокодексу України.

Відповідно до частини першоїстатті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митноївартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням умитний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під часздійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до,так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиноюшостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/абонедостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірновизначено митну вартість товарів.

Згідно частинами другою,третьою статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митноївартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно домитного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний методзастосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначенашляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другоряднихметодів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом зметою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цьогоКодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснитиобмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо їїконфіденційності.

Підсумовуючи зазначеневбачається, що ще у постанові від 2 червня 2015 року № 21-498а15 Верховний СудУкраїни висловив позицію, якої повинні дотримуватися всі судові органи країни ісуть якої полягає в тому,  що «…митніоргани мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантоммитної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом.Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначеннямитної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язуєможливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниціправо вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартостітоварів.

Разом з тим витребувати необхідно тідокументи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковостізадекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненаданняповного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначеннямитної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи єнедостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів удостовірності наданої інформації» (Постановаколегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного СудуУкраїни від 13 липня 2016 року у справі №805/778/13-а).

Також необхідно враховуватипозицію Верховного суду України висловлену 12 листопада 2014 року у справі №21-202а14, яка передбачає нижчевказане.

Системний аналіз наведених нормправа в контексті конкретних обставин справи дає підстави для наступного висновку.У разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевіркидостовірності документів, що підтверджують країну походження товару, якийпереміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення,з’ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості;митного контролю і митного оформлення, декларант (суб’єкт господарювання,підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

Якщо суд визнає рішення і діїмитних органів із зазначених питань протиправними, зобов’яже вчинити певні діївідповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду будеконстатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, якізумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів,ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті301 МК, статті 43 ПК, статті 45 БК, з дотриманням процедури, врегульованоїПорядком повернення коштів та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та умісячний термін з дня прийняття висновку митним органом, що здійснювавоформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету Українипомилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів,контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

ВАЖЛИВО: Цей порядок не передбачаєповернення помилково та/або надміру сплачених обов’язкових платежів у спосібсудового стягнення безпосередньо (водночас) із здійсненням судового контролюнад рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов’язаних зрозмитненням і справлянням митних платежів.

Аналогічну правову позиціюВерховний Суд України сформулював раніше у постановах від 15 квітня та 12листопада 2014 року (справи №№ 21-21а14, 21-201а14 відповідно).

Висновком вказаного є те, що всудовому порядку неможна одночасно визнавати неправомірну/протиправнудіяльність митного органу та стягувати безпідставно отриманні кошти, а можналише зобов’язати митний орган розглянути (вирішити) питання щодо поверненнякоштів отриманих на підставі скасованого судом акту митного органу.

Поряд з цим, на захисті правдекларанта виступає, як національна судова практика, так і практика ЄСПЛ.

Так, п.п. 10.2 п. 10 ПостановиПленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. за  № 7«Про судове рішення в адміністративній справі» передбачає, що із змісту статті162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнанняпротиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень судповинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один ізвстановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасуванняабо визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому скасування акта суб'єкта владнихповноважень як способу захиступорушеного права позивача застосовуєтьсятоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моментуприйняття такого акта, а визнанняж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності такимактом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншоговизначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Відносно судової практикиЄвропейського суду з прав людини необхідно зупинитися на «ефективності засобусудового захисту».

Так у пункті 145 рішення від 15листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства"(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд зправ людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівніефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаютьсяКонвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системітієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статтізводиться до вимоги надатизаявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили бкомпетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушенняположень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хочадержави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чиномвони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд вказав на те, що за деякихобставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністюзасобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає,щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності"небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідневідшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характерускарги заявника за Конвенцією. Засібзахисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями абонедоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з правлюдини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року(заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний засібправого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновленняпорушеного права і одержання особою бажаного результату.