Чи дійсно нам потрібні трудові мігранти?
Залучення трудових мігрантів в Україні може допомогти заповнити дефіцит робочої сили, але викликає суперечки через можливу конкуренцію.
Вітчизняний ринок праці з початку повномасштабної війни перебуває у скрутному становищі. Щоб замінити працівників, які виїхали за кордон або пішли захищати країну, українські компанії почали шукати різні способи її вирішення. Вони почали навчати жінок професіях, які раніше вважалися «чоловічими», а також залучати більше молоді та людей старшого віку до роботи. Проте ці заходи не завжди забезпечують необхідний рівень заповнення вакансій. Тому все частіше обговорюють, що Україні потрібно залучати трудових мігрантів з інших країн.
Залучення трудових мігрантів може стати одним із рішень, але воно викликає різні думки в суспільстві. Хтось вважає, що мігранти можуть принести нові навички і допомогти відновити економіку, тоді як інші побоюються конкуренції та можливих соціальних напружень. Тож спробуємо розібратися в ситуації з огляду на аналіз поточної ситуації та застосувавши логіку та здоровий глузд.
Перш за все необхідно чітко зрозуміти природу потреби в робочій силі та окреслити шляхи раціонального використання наявних ресурсів. Почнемо зі статистики, як офіційної, так і обрахунків даних з публічних джерел.
За даними Мінекономіки рівень безробіття в Україні зараз - 17,7%! Тобто, майже кожен п’ятий українець в працездатному віці не має офіційної роботи. Водночас минулого року українська економіка потерпала від дефіциту кадрів. Загалом, за даними Державного центру зайнятості до ТОП-3 сфер за кадровим дефіцитом у 2024 році належали:
- Освіта – 25 тис. вакансій;
- Переробна промисловість – 9 тис. вакансій;
- Готельно-ресторанний бізнес – 3 тис. вакансій.
Основні причини кадрового дефіциту:
- Воєнні дії та міграція населення;
- Призов чоловіків та жінок на військову службу;
- Невідповідність навичок шукачів роботи запитам ринку.
Якщо уважно подивитись на статистику двох найбільших онлайн-сервісів, що працюють у сфері пошуку роботи/співробітників, а саме Work.ua та Rabota.ua, то виявляється, що жодного дефіциту кадрів не існує! Так на сайті Work.ua станом на середину березня поточного року було розміщено близько 150 000 пропозицій від роботодавців з вакансіями і, відповідно, 4 700 000 резюме від 4 100 000 пошукачів роботи! Тобто на кожну вакансію, в середньому, по тридцять одному резюме! На сайті Rabota.ua все ще цікавіше: на 107 054 актуальних вакансій від 36 395 компаній було 5 798 125 резюме! Тобто на 1 вакансію – 54 бажаючих працювати!
Ця статистика не є істиною в останній інстанції, але вона дозволяє зробити висновок: кількість бажаючих працювати в десятки разів перевищує наявні вільні робочі місця. Відповідно, дефіцит кадрів не спостерігається. А що ж тоді спостерігається? Скоріш за все ми маємо справу з досить неприємною та складною проблемою на ринку праці, про яку, окрім спеціалістів, мало хто здогадується: через війну в Україні стрімко зростає структурне безробіття, яке замінює фрикційне в багатьох галузях.
Фрикційне безробіття – це тимчасове безробіття, яке пов'язане з добровільним або вимушеним пошуком роботи внаслідок професійного, вікового або регіонального переміщення робочої сили, натомість структурне безробіття – це безробіття через невідповідність знань, умінь, навичок працівників потребам виробництва й вимогам роботодавців.
Зростання фрикційного безробіття в Україні під час війни пов’язане із вимушеним переміщенням частини населення із зони бойових дій та дотичних територій до інших місць. І подолання його – це, переважно, спільна справа регіональних та місцевих органів влади та бізнесу. А от структурне безробіття є складнішою проблемою, що виникла як внаслідок еміграції українців, так і через мобілізацію значної частини працездатних чоловіків (і добровільної мобілізації частини жінок) до лав ЗСУ.
Якщо подивитись як структурне безробіття впливає на роботу окремих галузей то, наприклад, від цієї проблеми страждає гірничо-металургійний комплекс, зокрема такі великі компанії як «АрселорМіттал Кривий Ріг», потреба у кваліфікованих працівниках якої становила минулого року близько 3 тис. фахівців. Зрозуміло, що заповнити дефіцит кадрів лише силами самого бізнесу не вийде. І знайти стільки спеціалістів в «кроковій доступності» неможливо. Тому й рішення цього завдання багатошарове.
По-перше, Мінекономіки має чітко визначитися з умовами та нормами бронювання спеціалістів, враховуючи той факт, що «вільних металургів» на регіональному ринку праці не існує і заповнення вакансій в будь-якому випадку відбуватиметься через залучення трудових мігрантів або внутрішніх або зовнішніх.
По-друге, підприємство може у співпраці з Державним центром зайнятості запропонувати роботу фахівцям з інших регіонів. Ці фахівці можуть погодитись на переїзд – якщо будуть напевно знати, що на новому місці матимуть не тільки роботу, але й прийнятні побутові умови. Тобто, питання комплексне, вимагає комплексного рішення. А для цього потрібна ефективна взаємодія і комунікація між обласною або міською владою, місцевим самоврядуванням, профільним міністерством, керівництвом підприємства.
По-третє, можна використати механізм дуальної освіти, залучивши до навчання заклади передвищої та вищої освіти. Тут теж варто долучити Державний центр зайнятості із програмою, що дозволить освітнім закладам отримати гарантоване фінансування, а підприємству мати кадровий резерв, фаховість якого зростатиме завдяки підготовці на власній виробничій базі. Майбутні випускники вчитимуться, працюватимуть, отримуватимуть зарплатню і – підвищуватимуть кваліфікацію, ставатимуть більш конкурентоспроможними і затребуваними на ринку.
Замінити фахівців, що виїхали за кордон та пішли воювати, досить складно, оскільки для фахової підготовки нових кадрів потрібні умови, гроші, викладачі, наукова та прикладна база й час. Оскільки безробітні не можуть отримати роботу без перепідготовки або перекваліфікації, то структурне безробіття триває довше, ніж фрикційне, і подолати його без відповідної загальнодержавної політики буде непросто і нескоро – щонайменше на перепідготовку нових кадрів потрібен час.
Цей час може дати цільове та обмежене використання трудових мігрантів. Чому обмежене? Світовий досвід свідчить, що тривале використання іноземних працівників може викликати невдоволення громадян, особливо в умовах високого рівня безробіття та/чи низьких зарплат. Дослідження в країнах ЄС показують, що масова трудова міграція іноді призводить до зростання популізму та масових протестів населення. Багато експертів, зокрема з Центру економічної стратегії (ЦЕС), вважають, що Україні слід зосередитися на поверненні своїх біженців, а не на залученні іноземців. За оцінками, до 1,2-2,2 млн українців можуть повернутися за сприятливих умов.
Тож якщо подивитися на ситуацію в динаміці, то у короткостроковій перспективі трудові мігранти можуть бути потрібні Україні для прискорення відбудови через гострий дефіцит робочої сили в окремих галузях та певних спеціальностях. Вони здатні заповнити прогалини в будівництві, промисловості та переробній промисловості й логістиці, стимулюючи економічне зростання. Проте їхнє залучення не є єдиним чи найкращим рішенням: повернення власних громадян, перепідготовка та перенавчання працівників і розвиток технологій можуть бути ефективнішими в довгостроковій перспективі.
Ключем до успіху є збалансований підхід: тимчасове залучення мігрантів із паралельним створенням умов для повернення українців додому і модернізації економіки. Без цього Україна ризикує або затягнути післявоєнну відбудову, або створити нові соціальні проблеми.
- З чого починати описувати бізнес-процеси? Жанна Кудрицька вчора о 23:46
- Неустойка за неповернення майна з оренди: між штрафом та пенею Дмитро Шаповал вчора о 13:56
- Стягнення шкоди з закладу освіти та батьків внаслідок пошкодження ока дитині Артур Кір’яков вчора о 13:11
- СЗЧ – вихід з ситуації є Сергій Пєтков вчора о 10:18
- Декілька ФОП: оптимізація податків чи дроблення бізнесу? Сергій Пагер вчора о 09:07
- Захист дітей від насильства: як працює модель Барнахус в Україні та Польщі Галина Скіпальська 23.04.2025 17:02
- ПРРО як шлях до детенізації бізнесу та збільшення надхожень у бюджет Андрій Сухов 23.04.2025 11:59
- Cпеціальні військові операції – міжнародна політика кремля Сергій Пєтков 23.04.2025 10:18
- 100 днів, які не повернули мир в Україну Дмитро Пульмановський 23.04.2025 10:15
- За фасадом новобудови: як виявити ризики перед купівлею Юрій Бабенко 22.04.2025 15:32
- Як енергетичні компанії оптимізують КІК: досвід ЄС та українські реалії Ростислав Никітенко 22.04.2025 11:46
- 4 помилки, які заважають власнику бізнесу побудувати сильну компанію Олександр Висоцький 22.04.2025 10:27
- Где покупать жилую недвижимость и какую? Володимир Стус 21.04.2025 23:53
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям Сергій Пєтков 21.04.2025 19:52
- Китай закручує "рідкоземельну гайку". Як Україні скористатися своїм шансом? Ксенія Оринчак 21.04.2025 16:53
- Омріяна Перемога: яким українці бачать закінчення війни? 150
- Стажування і підвищення кваліфікації: сенси та підходи 139
- Люди в центрі змін: як Франковий університет створює сучасне академічне середовище 111
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям 96
- Китай закручує "рідкоземельну гайку". Як Україні скористатися своїм шансом? 92
-
Казахстан заявив, що видобуватиме стільки нафти, скільки потрібно йому, а не ОПЕК
Бізнес 27171
-
"Останній інгредієнт отруйного коктейлю". У Швейцарії стривожені різким зростанням франка
Фінанси 19948
-
"Я приніс вам мир". Чому зірвались мирні переговори у Лондоні і що далі – сценарії
15424
-
У юристки Панаіотіді пройшов обшук. ЇЇ чоловік Коболєв каже, що вилучили телефони й компʼютер
Бізнес 7750
-
Держборг України у 2025 році вперше перевищить "психологічну" позначку 100% – МВФ
Фінанси 6063