Гуманітарне реагування на виклики війни та спроможність громадянського суспільства

З початку широкомасштабного вторгнення громадський сектор України одним з перших швидко зреагував на гуманітарні потреби населення.

 З початку широкомасштабного вторгнення громадський сектор України одним з перших швидко зреагував на гуманітарні потреби населення, волонтери та благодійники змогли налагодити логістичні ланцюги постачання необхідного в окуповані громади, організувати допомогу в евакуації, забезпеченні продуктами харчування та ліками, підтримувати ВПО та ін.

Обсяги запитів на швидке реагування у вирішенні гуманітарних проблем спонукали до реєстрації нових благодійних організацій – 6367 БО створено у 2022р. (у 2021 р – 830), проте кількість новостворених громадських організацій є значно меншою і темпи їх створення навіть знизились, так у 2022 р. було зареєстровано 2760 ГО (у 2021 р. – 4360). Частина цих організацій потужно працює у секторі гуманітарного реагування, частина не маючи досвіду та підтримки не може розкрити свій потенціал та наростити інституційну спроможність організації.

За рік роботи налагоджено певні механізми співпраці з партнерами та потребуючими допомоги, інтенсивно розширюються горизонтальні контакти. Так Фондом «Подільська громада», який входить до Національної мережі розвитку локальної філантропії спільно з міською радою та бізнесом створено Вінницький гуманітарний хаб. Тільки за 180 днів роботи хаб отримав 1007 тон гуманітарних вантажів з 16 країн світу та задовольнив 1516 запитів на отримання допомоги. Допомога розподіляється відповідно до запитів від партнерських організацій серед мешканців/ок найбільш вразливих категорій у трьох областях – Вінницькій, Харківській та Донецькій.

Чи всі інші кейси гуманітарного реагування є такими ж успішними? Зрозуміло, що не всі новостворені організації залишаться життєздатними та зможуть виконувати статутні завдання, проте є великі ризики і для діючих організацій та локальних фондів, що пов’язано зі складними процедурами доступу до фінансування, довготривалістю узгодження проектів, бюрократичними перепонами у реалізації проектів та освоєнні грантів.

За результатами опитування для новостворених організацій труднощі в реалізації власної діяльності, пов’язані з такими аспектами, як: фінансова забезпеченість; наявність офісу, електропостачання, інтернету; технічна забезпеченість (девайси, канцелярія, транспорт, тощо). А для тривало діючих організацій основними викликами є: безпека для команди організації; пошук шляхів ефективної взаємодії з партнерами; втрата фінансової підтримки донорів.

В Україну у 2022р. працювало 690 гуманітарних організацій які на жаль не завжди мають розуміння місцевого контексту на локальному рівні. 

Тому перш ніж надавати допомогу, необхідно ідентифікувати потенційних беніфіціарів, а не «професійних отримувачів допомоги» та визначити які першочергові потреби людей потрібно задовольнити, і це можуть якісно зробити локальні організації. 

Політика міжнародних фондів визначає чітко цільову аудиторію з якою буде співпрацювати. Проте є унікальні випадки та ситуації які варто розглядати як виключення, та й не завжди всі представники цільової аудиторії потребують допомоги. Саме для цього і необхідна плідна співпраця з громадськими організаціями, т.я. вони мають досвід роботи у цій сфері, знають громаду та її локальну специфіку.

Отримана інформація щодо потреб постраждалих від війни вимагає швидкого реагування, а не проходження драбиною бюрократичних відносин. Так наприклад Вознесенська громада потребувала матеріали для відбудови будівель які було пошкоджено. Проте через складні алгоритми це затяглось, і як результат Фонд і Міська рада власними зусиллями закрили дану потребу без зовнішньої допомоги. 

Міжнародні фонди дійсно хочуть нам допомогти, але без детального вивчення питання вони витрачають кошти, час, неефективно використовують людський ресурс при цьому не вирішуючи проблему. Звідси випливає логічне питання «Якщо ви хочете допомогти, то чому не зробити це правильно, з користю?».

Громадськими організаціями опрацьовано ряд пропозицій щодо якості взаємодії з донорами та ефективності їх співпраці. Бюрократичні перепони при формуванні грантових заявок призводять до втрат ресурсів ГО та не забезпечують дотримання основного принципу гуманітарного реагування – оперативність та своєчасність.

Громадські організації, особливо ті у яких немає досвіду роботи у гуманітарних проектах, відчувають потребу в менторській підтримці з боку міжнародних структур. Крім того варто включати у проекти гуманітарного реагування компонент щодо підтримки підвищення спроможності організацій громадянського суспільства. Проте треба усвідомлювати, що довіра з боку міжнародних інституцій повинна бути забезпечена механізмом верифікації спроможності ГО працювати з грантовими коштами.

Українські ГО мають унікальний досвід роботи в умовах війни, тому розповсюдження цього досвіду варто представляти широкому як українському так й міжнародному загалу.  

Локальні ГО знають принципи роботи в кризових ситуаціях для отримання кількісних і якісних показників, можуть визначати пріоритети в умовах постійних змін та як знаходити альтернативні вирішення проблем.

Обираючи нинішню модель фінансування потреб міжнародні організації звичайно орієнтуються на свою місію та цілі, але при цьому не можливо розвивати локальний потенціал громадського сектору.