Поки українці відзначали річниці Євромайдану та Помаранчевої революції, ярозмірковував про те, що ж змінилося в нас та в нашій країни за цей час.
На моє запитання про зміни більшістьвідповідає не про політичні, економічні чи соціальні показники, євроінтеграціюта інші ефемерні для передвиборчих обіцянок речі, а про те, як зміниласяментальність українців за цей рік. Народ дійсно намагається об’єднатися, щобразом вистояти проти біди. А що ж іншого нам лишається, коли влада не виконуєте, про що кричала з Майдану?
Безвізовий режим і досі не введений,а євроінтеграція України так і не розпочалася, навіть Індекс Східногопартнерства, що оцінює зближення країн регіону з ЄС, свідчить, що Україна досілишається на останньому місці рейтингу серед країн, що підписали Угоду проасоціацію. Попереду нас не тільки Грузія, а й Молдова.
Я вбачаю причину падіння авторитетуУкраїни як міжнародного гравця в тому, що по-перше, ми так бездарно втратилиКрим, а по-друге, в тому, що ЄС бачить: жодна серйозна реформа в Україні досіне відбулася. Так, досі не запроваджено реформи в галузі енергетики – і ценайбільше хвилює вже не стільки Україну, скільки наших західних партнерів.
Ми перейшли до Конституції 2004року, а влада ніби мала стати відкритішою. Окрім фотографій прем’єра, що літаєлоукостом, інших досягнень на цій ниві я не бачу. Так, є закон продержзакупівлі та створено Антикорупційне бюро. Але вони працюють такнеефективно і з таким запізненням, що досі ми й не чули про жодну гучну справуз протидії корупції. Усе тому, що лише 25 січня 2015 наступного року вступить усилу Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України», який прийнялизовсім нещодавно – 14 жовтня. Чому ж влада так зволікає і на що витрачає час?Додам, що й реальна люстрація поки що не розпочалася. Процедура заборони КПУбула зірвана: Київський суд призупинив розгляд позову про заборону цієї політичноїсили. Але, на щастя, українці самі зробили свій вибір і самостійно не допустиликомуністів у парламент нового скликання.
Окремо хочу сказати про ситуацію наСході. Бойові дії, які на самому початку не те, щоб не сприймалися серйозно,але ж ніхто не вірив у те, що антитерористична операція затягнеться ажнастільки, а нашим ворогом виявиться наближчий сусід. Навесні про Донбасказали: ми ж бо один народ, ми зможемо привернути їх до себе. Ходили навітьанекдоти:
— Хлопці, а ви з Донбасу?
— Да, а шо?
— АТО!
Але зараз, коли загинули вже тисячілюдей, не до сміху. Виявилося, що навіть всередині одного, такого миролюбногонароду, як українці, може спалахнути справжня громадянська війна, кінця й краюякій, всупереч обіцянкам Порошенка, так і не видно. Мирний план не працює, і якби зараз не вирішила влада, яку б долю не спіткав Донбас, це все одно виявитьсядля України самими втратами.
Але не можу не сказати: багато чогопозитивного відбулося в нашій державі за цей час. І подякувати за це ми маємо впершу чергу самим українцям, які навіть у кризовій ситуації створюють новіробочі місця, ведуть бізнес, проводять культурні заходи, намагаютьсяпідтримувати один одного і фронт. Та поки що, це єдине, що ми здобули за цейрік.
