Чи потрібен Україні Крим?

Пройшов рівно рік після анексії Криму. Що зробила влада для повернення Криму до складу України?

Пройшов рівно рік після анексії Криму. Якщопросіяти всі емоційні і гучні заяви, то в сухому залишку - нуль того, щозробила влада для повернення Криму до складу України.

Всі події минулого року на півострові -безпрецедентний випадок порушення норм міжнародного права, який поставив підудар не лише Україну, а й увесь світ, показавши, що світовий порядок не єстабільним та надійним. На жаль, замість боротьби та бодай серйозної реакції збоку України ми бачимо лише прохання до західних партнерів засудити Росію таввести проти неї санкції. У той же час територія має невизначений статус, а їїмешканці, які залишаються громадянами України, фактично не мають жодних прав,визначених Конституцією.

Рік тому це все вже було сказано. Але з причинивідсутності будь-якої виразної стратегії повернення Криму української влади, небуде зайвим повторити. Виступивши зі своїми пропозиціями та розробившистратегію виходу з кримської кризи, Кримський експертний центр пропонуєзупинитися на трьох основних блоках: громадському, конституційному таміжнародному.

Громадський блок включає в себе захист правгромадян України, що проживають на території Криму і на сьогоднішній деньчастково втратили свої права як на території анексованого Криму, так і на територіїматерикової України. Це стосується, зокрема, права обирати і бути обраним,право на працю, освіту, свободу пересування тощо. Також у рамках громадськогоблоку пропонується вирішити питання подвійного оподаткування, соцвиплат таінші. Проблеми, про які йдеться у цьому блоці, необхідно вирішувати шляхомприйняття відповідних законів та підзаконних актів.

Що стосується конституційного блоку, топропозицією Кримського експертного центру є внесення змін до КонституціїУкраїни, зокрема, такого пункту, що на період окупації Україна не можегарантувати у повному обсязі ті права і свободи, що надаються усім громадянамУкраїни. Також з метою посилення захисту інтересів України рекомендованозапровадити норму, що забороняє проводити місцеві референдуми.

Міжнародний блок є ключовим та найскладнішим. Вінпередбачає подачу позову проти Росії щодо анексії Криму до Міжнародного судуООН та ініціювання спорів у міжнародних комерційних арбітражах та іноземнихсудах з метою захисту інтересів українських та кримських суб’єктівгосподарювання.

Подача позовів суб’єктів господарювання протиРосії дозволить отримувати компенсації за втрати через анексію, і, відповідно,накладати арешт на майно РФ та російських компаній, що знаходиться за межамиРосії. Це допоможе створити проблеми, які переслідуватимуть Росію впродовжтривалого основного процесу у міжнародному суді ООН. Враховуючи вартість споріву міжнародних інстанціях, «спонсором» цих спорів має стати держава.

Спору у міжнародному суді ООН відводиться головна роль. Позов, поданий у цейсуд, допоможе розв’язати проблему дипломатичним шляхом, оскільки це дозволитьРосії повернути Крим в межах виконання рішення міжнародного органу, а не«просто так». Втім, спрацювати це може лише у разі комплексних заходів тавзаємодії із ЄС та США.  Ну і, звичайно,гарної організації усього процесу на державному рівні.

Звісно, якщо продовжувати ту ж саму політику, щой зараз – кричати, що Крим наша територія, і при цьому абсолютно нічого неробити - то навряд чи буде результат. А якщо затвердити стратегію на рівнідержави та слідувати її, то Україна має непогані шанси.  Варто усвідомити, що зараз Росія має певнуправову позицію, і Україна має правову позицію. І для того, щоб визначити, хтоправий, потрібен – суд. Є норми міжнародного права, які визнані обома сторонамиі яких слід дотримуватися. Крім того, наша стратегія передбачає не лише судовийблок, а й цілу низку заходів правового, економічного та дипломатичного характеру.Потрібно вносити зміни до Конституції України та інших законів, долучатися доміжнародних санкцій проти представників країни-агресора, зрештою захистити тапідтримати громадян України, що зараз проживають у Криму.

Потрібно було не закривати очі, а невідкладновисувати претензії Росії на міжнародному рівні, визнавати, що є проблема Кримуі вона не вирішена, і що слід на період розгляду цього питання щось гарантуватибізнесу, захищати конституційні права громадян України, які залишилися натериторії Криму.

Якщо порівняти українську та російську риторики стосовноКриму, то, на жаль, можна побачити, що у РФ позиція більш структурована тааргументована з точки зору підготовки до судового спору. Вони мають чіткустратегію і за нею йдуть – починають переглядати рішення 54-го року. Помітно,що вони готуються до суду. А ми просто сидимо, дивимося і просимо ЄС та США «азапровадьте ще санкції, а не випускайте цих людей».  І все це виглядає досить безтолково, хоча єюристи, готові допомогти у цьому питанні. Я спілкувався з багатьма, у томучислі, з представниками міжнародних фірм. Багато хто готовий допомагати уформаті «про боно», причому на досить високому рівні. І чому ані Міністерствоюстиції, ані МЗС цим не користується, не можу зрозуміти.