В даній статті розглядається правомірність застосування випробувального строку для одинокої матері, яка має дитину-інваліда.
Трудовийдоговір є одним з визначних інститутів розгалуженої системи, яку в свою чергуутворюють різні за своєю сутністю норми трудового права. Чіткий і недвозначнийзміст вищевказаної угоди складають відповідні умови, що за своєю юридичноюзначущістю є обов’язковими та факультативними. Наприклад, трудовий договір можевміщувати в собі безпосередню вказівку про випробувальний строк, якийвстановлюється для найманого працівника, що в свою чергу влаштовується напідприємство, установу або організацію будь-якої форми власності чи до особи,яка працює за трудовими договорами з фізичними особами. Виникає природнезапитання: чи може поширюватися така умова на жінку, яка має дитину-інваліда?
Правове регулювання вищевказаного питання відбуваєтьсяза допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудовихвідносин, одним з суб’єктів яких є працівник, що працює за випробувальнимтерміном, здійснюється: Головним законом Українського народу (КонституціяУкраїни від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – КонституціяУкраїни)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).
Наймані працівники є одними з основнихучасників трудових відносин. Такі особи, працюючи за строковим або безстроковим трудовим договором,водночас створюють певні блага, які в свою чергу приносять істотну користьдемократичній Україні, а також її законослухняним громадянам.
Правовий статус, гарантований найманимпрацівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливістьзаробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільнопогоджується.
Подібна за своєю сутністю правова норма закріпленаіншими законами. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України правогромадян на працю, - тобто, наодержання вказаними особами роботи з оплатою праці не нижче розміру, якийвстановлений державою, - включаючи право на вільний вибір професії, роді занятьі роботи, забезпечується державою.
Чинним законодавством нашої державипередбачено відповідну процедуру належної реалізації вищевказаними особамизгаданої юридичної можливості. Зокрема громадяни України, які вирішилипопрацювати, зобов’язані вчинити певні дії, яким притаманний правомірний характер.Про що саме йде мова?
Той чи інший працівник реалізовує правона працю, яке гарантоване йому, шляхом укладеннятрудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації абоз фізичною особою. Безпосередня вказівка про вказаний факт отримала належнезакріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий та недвозначний зміст згаданоїдомовленості може включати в себе різноманітні умови. Зокрема згідно з ч. 1 ст.26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою йогосторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йомудоручається.
Однак треба пам’ятати про те, що цьомуправилу властиві істотні винятки, які в свою чергу мають своє закріплення увідповідних законодавчих актах. Зокрема випробувальний термін не застосовуєтьсядо окремих працівників, які в свою чергу мають особливий правовий статус. Що цеозначає?
Вітчизняне законодавство спрямоване на якіснета своєчасне утвердження людських цінностей, що є загальновизнаними в демократичномусуспільстві. Зокрема ч. 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім’я,дитинство, материнство та батьківство охороняються державою.
Чіткий і недвозначний зміст цієї норми вчастині випробувального строку, який можна застосувати до працівника, працюючогоза трудовим договором, конкретизується іншими законами. Як це розуміти?
Чинне законодавство закріплює, щовипробування при прийнятті на роботу за жодних життєвих обставин невстановлюється для окремих працівників. Наприклад, одними з вищевказаних трудівниківє одинокі матері, які мають дитину-інваліда, про що в свою чергу свідчить ч. 3ст. 26 КЗпП України.
