30 років "незалежності" у ЖКГ: біг по колу
У жодних підсумках 30-річчя незалежності України мені не зустрілося ЖКГ. Хоча, здавалося б, це просто життєво необхідне питання.
До 30-річчя незалежності України колишні та нинішні державні діячі взялися аналізувати зроблені помилки та досягнення. Але у жодних підсумках мені не зустрілося ЖКГ. Хоча, здавалося б, це просто життєво необхідне питання. Якщо хочете, то управління будинком – це теж ознака демократії і зрілості суспільства. Але для цього 30 років виявилося замало…
Але ж давайте нагадаю вам стартові умови українського ЖКГ до 1991 року.
Українці мали житло здебільшого державної власності, стояли в чергах на квартири і платили за компослуги близько 2% від їхньої реальної вартості. А підприємства, які їх надавали, користувалися всіма «перевагами» планової економіки: дешеві ресурси, відсутність обліку.
Словом – це був рай для всіх. Тому що ніхто з учасників ланцюжка «держава –надавач послуг – мешканець» достеменно не знав, скільки коштує послуга. Квартиру могли дати і забрати. І справді, це було логічно, бо інституту приватної власності на житло не існувало, як такого.
А централізоване газопостачання – це взагалі була ознака цивілізованості та гордості населеного пункту, щойно газ там з’являвся. До речі, на початку 1990-х він коштував 21 коп/кубометр, а зарплати були в межах 100 карбованців.
Але не міг весь житловий фонд бути «колгоспним», тобто нічиїм. Ідея власного житла, яке можна було б передати в спадок чи продати, перемогла. Тож у 1992 році було прийнято закон про приватизацію державного житлового фонду.
Саме з цього моменту почався довгий процес усвідомлення мешканцями багатоквартирних будинків, що вони, а не держава, є їхніми власниками. І триває він досі.
На щастя, в цей час, шалених стрибків тарифів не відбулося. Газифікація триває, водоканали, ТЕК, обленерго і -гази працюють за інерцією, дотуються з бюджету, але все ще мають запас міцності інфраструктури. А поки нічого не валиться, то держава займається приватизацією заводів і активів, і до регулювання ЖКГ просто не «доходять руки».
Тим часом у 1994 році дотації на ЖКГ сягають вже 4% держбюджету, але вартість газу у 1996 році лише 11,5 коп/кубометр при середній зарплаті на рівні 100 гривень.
Рай тривав, аж поки не почалися перебої з електрикою, а вода подекуди подавалася по годинам. Назрівало розуміння, що підприємства далі так працювати не можуть, і що житлово-комунальні послуги таки мають свою ціну і її необхідно обраховувати. Так з’явився термін «економічно обґрунтована вартість послуг».
І приблизно з цього моменту відповідальність за неефективність ЖКГ була розділена між державою, населенням і місцевою владою. Це призвело до різкого росту тарифів і появи субсидій. Спочатку – для тих, хто платив понад 15% від рівня доходів.
У боржниках тоді «ходила» половина населення. Люди навіть почали продавати житло, щоб покрити борги. І це не поодинокі випадки. Наприклад, у нашому під’їзді на 36 квартир таких було кілька.
Зате споживачі тепер платили майже 80% від реальної вартості послуг. І почали відмовлятися від деяких, зокрема, відрізати централізоване теплопостачання. Місцева влада закривала на це очі: менше послуг – менше боргів.
А ціна газу для населення залишалася досить доступною на початку 2000-х: 17,5 коп/кубометр при середньомісячній зарплаті близько 600 гривень. На далеких хуторах все ще раділи газифікації, хоча дехто вже розумів: дрова – дешевше.
Але офіційним стартом реформи ЖКГ можна вважати 1999 рік – коли указом Президента було затверджено Основні напрями реформування житлово-комунального господарства. Ідеї були правильні: демонополізація, розвиток конкурентного середовища, запровадження договірних відносини між споживачами й виробниками послуг, фінансове оздоровлення підприємств, що надають послуги.
Та попри все реформа і тоді «не злетіла», і досі не завершена.
Отже, найперші результати 30 років незалежності для ЖКГ:
• приватизація житла з передачею відповідальності за нього від держави до його власників;
• перехід від принципу практично безкоштовних ресурсів до реальної вартості послуг.
Про інші висновки незалежності – у наступному блозі.
- Як NIS2 змінить правила гри для енерготрейдерів: кібербезпека як нова реальність Ростислав Никітенко 14:03
- Післявоєнна відбудова: вікна можливостей і як ними скористатися Дмитро Соболєв 12:54
- Реальні потреби та гранти: Як краще адаптувати допомогу до змін Юлія Конотопцева 12:13
- Розлучення без згоди іншого з подружжя: коли це можливо? Альона Пагер 08:50
- Лідерство розгортання: коли стратегія виходить за межі кабінету Жанна Кудрицька вчора о 19:06
- Як навчитися ухвалювати рішення на перемовинах? Розглядаємо на прикладі покеру Владислав Пʼявка вчора о 14:57
- Встигнути до штормів: чи готові інвестори до українських податкових гірок? Сергій Дзіс вчора о 10:40
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека Ігор Шевцов вчора о 08:54
- "Справедливість" судді Канигіної Лариса Гольник 12.05.2025 18:43
- Нові правила для енергонакопичувачів: як зміняться контракти через кіберризики з 2025 Ростислав Никітенко 12.05.2025 15:01
- Як довести вину стоматолога у суді: практика відшкодування шкоди за неякісне лікування Артур Кір’яков 12.05.2025 13:59
- Форензик як інструмент захисту, діагностики та зростання бізнесу в умовах ризиків Артем Ковбель 12.05.2025 03:29
- Вбивчі цифри: як звички й випадки скорочують життя Христина Кухарук 11.05.2025 13:54
- Відповідальна особа з питань захисту персональних даних: новий гравець у структурі бізнесу Анастасія Полтавцева 10.05.2025 14:43
- Як зруйнувати країну Андрій Павловський 10.05.2025 14:34
-
Угорщина готується до війни? Що стоїть за "шпигунами Орбана" на Закарпатті
44780
-
"ЗСУ знищили російську армію. Путін будував її 10 років", – генерал армії США Дуґлас Лют
21434
-
На стамбульській розтяжці – як Путін нарешті змушений зіткнутися з реальністю
Думка 15654
-
Підготовка піхотинців: державна некомпетентність і приватна ініціатива
Думка 12798
-
Держава і бізнес: партнерство краще за протистояння
Думка 11043