Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Але обурень замало. Події 12 червня — це ключ для кращого розуміння сучасного становища України.
Існує декілька Україн. Одна з них — це Україна, умовно кажучи, правих поглядів. Ця Україна не дуже сподівається на підтримку міфічних “західних союзників” і явно не вірить у перспективи “мирного врегулювання конфлікту на Донбасі” (не кажучи вже про Крим). Це Україна добровольців та ідейно вмотивованих бійців ЗСУ. Це Україна націоналістичної молоді. Це Україна громадян, чий патріотизм — це щось більше за моду. І ця Україна доволі скептично налаштована до сучасної редакції “європейських цінностей”.
Існує й інша Україна. Україна нинішньої влади і більшої частини політикуму. Ця Україна якраз любить говорити про євроінтеграцію, “західних партнерів”, “європейські цінності” (знову ж таки, у їхній сучасній редакції) і “мирне врегулювання”. За сумісництвом вона нерідко говорить про те, як сильно Україна своїм демократизмом відрізняється від Росії. Говорить і торгує з нею.
12 червня друга Україна, відчуваючи себе абсолютно безкарною, дала першій ляпаса. Бо ж і справді: чого їй боятися? Вона відчуває себе в безпеці. Думає, що представники МВС, які погодилися охороняти гей-парад, без проблем підуть розганяти можливий третій Майдан. Вона відчуває себе в безпеці, бо знає, що її панування спирається на пасивність основної частини населення та дискурс, який ретельно підтримується ЗМІ.
Відчуття безкарності закономірно породжує нахабство. Ще не встигли поховати загиблих під Бутівкою українських бійців, як у Twitter'і Порошенка з'явилося співчуття американцям — сім'ям і близьким загиблих та постраждалих відвідувачів гей-клубу в Орландо (припускаю, більшість із них не могли б знайти на карті світу Україну). У свою чергу представники Міністерства оборони 13 червня продовжили ширити брехню, заявляючи, що не розуміють, як добровольці опинилися на фронті.
Показово, що співчуття у Порошенковому Twitter'і були доповнені пафосною заявою про “єдиний фронт проти тероризму” (“Стоїмо єдиним фронтом проти тероризму та на захисті фундаментальних цінностей і прав людини”). Отож, цілком у руслі карго-культу, війну, яка йде в Україні вже третій рік, прирівняли до проблеми тероризму (цього разу — в особі терориста-одинака). Але тут є ще один нюанс: у системі “фундаментальних цінностей”, які пропагує Порошенко, українські добровольці мало чим відрізняються від “терористів-гомофобів”.
Ота інша, друга Україна, про яку йшла мова вище, — це недодержава, політична еліта якої радо прислуговує зовнішнім силам. На Заході сказали миритися з ФР — ця Україна мириться, виконує Мінські домовленості, намагається внести зміни до Конституції і організувати на окупованих теренах вибори. На Заході сказали провести гей-парад — маємо очеплений центр столиці, безпрецедентні заходи безпеки, прикуті до цієї теми ЗМІ. В додачу маємо блазнювання в стилі Порошенкового твіту про “єдиний фронт”.
А перша Україна найближчі пару днів буде хоронити своїх бійців. Хоронитиме тих, хто не вірив у Мінські домовленості та “західних партнерів”. Ті, кого у Києві поліція затримувала через підозри у неприхильності до ЛГБТ, проводитимуть в останню путь побратимів.
12 квітня у Києві пройшов не просто парад. Відбувся саме “прайд”. Абсурд пройшов вулицями столиці з особливою гордістю.
13.06.2016 21:15
Гей-парад чи урочистий парад абсурду?
Обурень щодо ситуації, котра склалася 12 червня, було висловлено чимало. Соцмережі вибухнули. Порядним людям важко було стриматися. З одного боку — організований владою гей-парад і масові затримання у Києві незгідних із гендерною ідеологією (навіть за офіц
Обурень щодо ситуації, котра склалася 12 червня, було висловлено чимало. Соцмережі вибухнули. Порядним людям важко було стриматися. З одного боку — організований владою гей-парад і масові затримання у Києві незгідних із гендерною ідеологією (навіть за офіційними даними було затримано більше, ніж півсотні осіб). З іншого боку — втрати на фронті і цинічне заперечення цих втрат Міністерством оборони.Але обурень замало. Події 12 червня — це ключ для кращого розуміння сучасного становища України.
Існує декілька Україн. Одна з них — це Україна, умовно кажучи, правих поглядів. Ця Україна не дуже сподівається на підтримку міфічних “західних союзників” і явно не вірить у перспективи “мирного врегулювання конфлікту на Донбасі” (не кажучи вже про Крим). Це Україна добровольців та ідейно вмотивованих бійців ЗСУ. Це Україна націоналістичної молоді. Це Україна громадян, чий патріотизм — це щось більше за моду. І ця Україна доволі скептично налаштована до сучасної редакції “європейських цінностей”.
Існує й інша Україна. Україна нинішньої влади і більшої частини політикуму. Ця Україна якраз любить говорити про євроінтеграцію, “західних партнерів”, “європейські цінності” (знову ж таки, у їхній сучасній редакції) і “мирне врегулювання”. За сумісництвом вона нерідко говорить про те, як сильно Україна своїм демократизмом відрізняється від Росії. Говорить і торгує з нею.
12 червня друга Україна, відчуваючи себе абсолютно безкарною, дала першій ляпаса. Бо ж і справді: чого їй боятися? Вона відчуває себе в безпеці. Думає, що представники МВС, які погодилися охороняти гей-парад, без проблем підуть розганяти можливий третій Майдан. Вона відчуває себе в безпеці, бо знає, що її панування спирається на пасивність основної частини населення та дискурс, який ретельно підтримується ЗМІ.
Відчуття безкарності закономірно породжує нахабство. Ще не встигли поховати загиблих під Бутівкою українських бійців, як у Twitter'і Порошенка з'явилося співчуття американцям — сім'ям і близьким загиблих та постраждалих відвідувачів гей-клубу в Орландо (припускаю, більшість із них не могли б знайти на карті світу Україну). У свою чергу представники Міністерства оборони 13 червня продовжили ширити брехню, заявляючи, що не розуміють, як добровольці опинилися на фронті.
Показово, що співчуття у Порошенковому Twitter'і були доповнені пафосною заявою про “єдиний фронт проти тероризму” (“Стоїмо єдиним фронтом проти тероризму та на захисті фундаментальних цінностей і прав людини”). Отож, цілком у руслі карго-культу, війну, яка йде в Україні вже третій рік, прирівняли до проблеми тероризму (цього разу — в особі терориста-одинака). Але тут є ще один нюанс: у системі “фундаментальних цінностей”, які пропагує Порошенко, українські добровольці мало чим відрізняються від “терористів-гомофобів”.
Ота інша, друга Україна, про яку йшла мова вище, — це недодержава, політична еліта якої радо прислуговує зовнішнім силам. На Заході сказали миритися з ФР — ця Україна мириться, виконує Мінські домовленості, намагається внести зміни до Конституції і організувати на окупованих теренах вибори. На Заході сказали провести гей-парад — маємо очеплений центр столиці, безпрецедентні заходи безпеки, прикуті до цієї теми ЗМІ. В додачу маємо блазнювання в стилі Порошенкового твіту про “єдиний фронт”.
А перша Україна найближчі пару днів буде хоронити своїх бійців. Хоронитиме тих, хто не вірив у Мінські домовленості та “західних партнерів”. Ті, кого у Києві поліція затримувала через підозри у неприхильності до ЛГБТ, проводитимуть в останню путь побратимів.
12 квітня у Києві пройшов не просто парад. Відбувся саме “прайд”. Абсурд пройшов вулицями столиці з особливою гордістю.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним Максим Гусляков вчора о 20:49
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус 27.06.2025 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак 27.06.2025 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко 27.06.2025 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський 27.06.2025 12:07
- Оцінка девелоперського проєкту з позиції мезонінного інвестора, як визначити дохідність Роман Бєлік 26.06.2025 18:39
- Весна без тиші: безпекова ситуація на Херсонщині Тарас Букрєєв 26.06.2025 17:24
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок Антон Новохатній 26.06.2025 16:20
- Коли рак – це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції Дана Ярова 26.06.2025 12:35
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України Валерій Карпунцов 26.06.2025 12:18
- Воднева революція на колесах та чому Україні не можна залишатися осторонь? Олексій Гнатенко 26.06.2025 12:15
- Ризики Закону про множинне громадянство Андрій Хомич 26.06.2025 10:57
- Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України Дмитро Зенкін 25.06.2025 13:10
- Товарознавча експертиза у справах про недостовірне декларування Віктор Худоченко 25.06.2025 13:00
- Симуляція безпеки: таблички замість життя. Троянди – на бюджеті. Люди – на підлозі Дана Ярова 25.06.2025 12:36
Топ за тиждень
- Дискреція не без меж: перші рішення на користь кандидатів до апеляцій 1635
- Як керувати бізнесом за тисячі кілометрів і залишатися лідеркою: мій особистий досвід 479
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 444
- Реформа "турботи" 151
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 98
Популярне
-
"Гра в кальмара 3": ексклюзив LIGA.net з режисером і зірками шоу про фінал, конфлікти і продовження
Життя 19166
-
Дратують фото з моря: чому чужі Instagram-відпустки викликають заздрість і чи це нормально
Життя 12790
-
"Юля друга". Банкова готує відставку Шмигаля – хто може стати новим прем'єром: усе про ротації
12665
-
Чому жінки після 40 йдуть з сім’ї, а чоловіки купують мотоцикли: правда про кризу середнього віку
Життя 10749
-
Ці продукти любить ваш шлунок та кишківник. Розбираємо популярні поради з мережі
Життя 9527
Контакти
E-mail: [email protected]