Процес осмислення таких складних соціально - політичних явищ як «війна», «збройний конфлікт», триває вже не одну сотню років. Актуальність даної теми лежить в площині не лише теоретичних підходів та дискусій, а і практичних поглядів.
Процес осмислення таких складних соціально - політичних явищ як «війна», «збройний конфлікт», триває вже не одну сотню років. Актуальність даної теми лежить в площині не лише теоретичних підходів та дискусій, а і практичних поглядів. Згідно даних Міжнародного інституту стратегічних досліджень які наводить газета «The Guardian» в 2008 році в результаті 63 збройних конфліктів загинули 56 тис. осіб, у той час як вже в 2014 році в 42 конфліктах загинули 180 тис. людей – кількість жертв зросла в 3 рази при зменшенні кількості конфліктів у 1,5 рази. Тому надання чіткої правової оцінки збройним протистоянням є невід’ємним елементом, що займає домінуюче значення у процесі виявлення та застосування норм міжнародного гуманітарного права. Підсилює актуальність теми, події на теренах нашої держави яка знаходиться в умовах збройного протистояння на території Донецької та Луганської областей, а також події які призвели до анексії території Криму. Вивченням даних процесів займалось чимало відомих світових дослідників, науковців, юристів таких як: М.О Акімова, І.Н Арцибасова, Г.Гроція, А.П Ладиненка, Л.Оппенгейма, М.В Остроухова, В.М Репецького, А.І Рижова, Є.Л Стрельцова, Steward G. Games та ін.
Найчастіше при оцінці збройних протистоянь використовуються такі поняття як «війна», «збройний конфлікт міжнародного характеру», «збройний конфлікт не міжнародного (внутрішнього) характеру та ін. Історично першим видом збройних конфліктів була війна. [1,140]. Видатний Голландський юрист Гуго Гроцій у своїй знаменитій праці «Про право війни і миру» відзначив, що війна є змагання силою, виключно тільки збройне зіткнення держав [2,68]. Так термін «війна» і «воюючі сторони» були закріплені в Гаазькій конвенції 1907 року. [5, 120]. В другій половині ХХ століття відбувається відмова від поняття «війна» в його первісному розумінні. Замість терміну «війна» починають використовувати термін «збройний конфлікт». Відповідно до визначення, запропонованого Міжнародним комітетом червоного хреста, збройний конфлікт – це збройне протистояння, що відбувається між державами, або тривале збройне протистояння між урядовою владою та організованими збройними угрупуваннями, або ж лише між організованими збройними угрупуваннями [3]. Юридичні можливості врегулювання збройних конфліктів засобами багатосторонніх інституційних механізмів, зокрема ЄС, ОБСЄ та універсальної міжнародної організації ООН, базуються на де-юре положеннях двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, конвенцій, Статуту ООН, Ради Європи [3]. Слід зазначити, що ст.38 Статут Міжнародного суду ООН встановлено перелік тих джерел міжнародного права, які застосовуються судом при розгляді справ. Це міжнародні договори (загальні і спеціальні), міжнародні звичаї, загальні принципи, які визнані цивілізованими націями, судові прецеденти і доктрини [4]. Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, було кодифіковано в двох Гаазьких конференцій світу в 1899 і 1907 рр. Ці норми в міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Гааги». У 1949 р. в Женеві було прийнято чотири конвенції про захист жертв війни. Норми цих конвенцій, а також двох додаткових протоколів до них 1977 р. у міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Женеви» [4].
Оцінюючи події на теренах нашої держави з точки зору міжнародного гуманітарного права є спокуса весь конфлікт назвати міжнародним. Проте слід ставитись до таких тверджень скептично, оскільки надзвичайно важливе значення в даному випадку мають суб’єкти збройного протистояння на яких поширюються різні зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом. Та якщо взяти до уваги діяльність збройних груп «ДНР» та «ЛНР» то в даному випадку конфлікт буде неміжнародним (внутрішнім) і обов’язки сторін в даному випадку визначаються спільною статтею 3 Женевських конвенцій та Додатковим протоколом ІІ до них 1977 р та деякими положеннями Гаазької конвенції про захист культурних цінностей 1954 р. плюс деякі норми стосовно обмеження застосування або заборони конкретних видів звичайної зброї. Що ж стосується ситуації де сторонами конфлікту є Російська Федерація та Україна то тут неминуча кваліфікація як міжнародний збройний конфлікт де Росія обстрілює нашу територію за допомогою своїх збройних сил та здійснює або ж «загальний», або ж «ефективний» контроль над антиукраїнськими збройними групами. На ці взаємодії поширюється право міжнародних збройних конфліктів. У договірному міжнародному праві – це всі чотири Женевські конвенції 1949 р., Додатковий протокол І та ціла низка інших міжнародних договорів. Звичайно, і звичаєві норми міжнародного гуманітарного права тут діють у повному обсязі. Каталог воєнних злочинів для таких дій є підпункти a) та b) пункту 2 статті 8 Римського статуту [5]. Оцінюючи ситуацію анексії Криму то тут також варто розцінювати це як саме міжнародний збройний конфлікт, сторонами якого є РФ та Україна. Дані діяння агресора варто кваліфікувати статтею 2 (пункт 2) чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року («випадки часткової або повної окупації території Високої Договірної Сторони, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір»). Можливі контраргументи, що окупація (а з нею і збройний конфлікт) припинилася з анексією, проте оскільки набуття державної території шляхом анексії частини території іноземної держави суперечить імперативним нормам загального міжнародного права (jus cogens) та не створює інших правових наслідків, крім відповідальності агресора тому за сучасним міжнародним правом анексія – це один з різновидів агресії [5].
Українська влада кваліфікує дії Росії як акт прямої агресії та закликає усю міжнародну спільноту визнати факт агресії.
У Статуті ООН статтею 2 визначено зобов’язання держав утримуватися у міжнародних відносинах від погрози силою чи її використання проти територіальної цілісності та незалежності будь-якої держави [6]. Саме до її повноважень входить встановлення існування будь-якої загрози миру, його порушення та здійснення акту агресії згідно зі статтею 39. Проте сам Статут не містить визначення агресії, на підставі якого Рада Безпеки може кваліфікувати дії держави як акт агресії. Визначення агресії було надано аж у 1974 році Резолюцією ГА ООН і визначено, як: вторгнення, напад, військова окупація чи анексія збройними силами держави на територію іншої держави. Застосування зброї чи бомбардування збройними силами держави території іншої держави. Блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави. Напад збройними силами держави на суходільні, морські, повітряні сили чи флот іншої держави. Порушення угоди застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави, чи застосування збройних сил після припинення дії угоди. Співучасть в агресії шляхом надання державою своєї території для здійснення іншою державою агресії проти певної держави. Заслання державою чи від імені держави озброєних банд, угруповань та регулярних сил або найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави. І відповідно до ЗУ «Про оборону України» у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності вводиться воєнний стан або на всій території України, або на її частині [7].
Тому в підсумку можна зробити цілком однозначний висновок, спираючись на норми міжнародного гуманітарного права, що дії Росії мають явні ознаки збройної агресії чим порушують дію основоположних норм і принципів міжнародного права. В цілому така кваліфікація матиме зовсім інші правові наслідки для обох сторін конфлікту як на внутрішньому так і зовнішньо – політичному векторах розвитку аніж називати це поняттям АТО.
Використана література:
1. Ладиненко А.П Виды вооруженных конфликтов и применимое к ним право / А.П Ладыненко. // Альманах Международного права. – 2009. - № 1. – с.136 - 150
2. Гроций Г.О праве войны и мира / Г. Гроций. – Москва: Ладомир, 1994. – 868с.
4. Шесть принципов урегулирования конфликта от Медведева и Саркози. — Режим доступу: http://www.zn.ua/3000/3150/47399
5. Репецький В. М. Міжнародне публічне право: підручник / В. М. Репецький, В. М. Лисик, М. М. Микієвич та ін.; за ред. В. М. Репецького. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2012. – 437 с.
6. Довбенко М. Міжнародно-правова кваліфікація дій Російської Федерації на сході України як акту агресії/ М.Довбенко – К.: Видавництво «К.І.С.» [Електронний ресурс]. : Режим доступу: http://iac.org.ua
7. ЗУ «Про оборону» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 9, ст.106) [Електронний ресурс]. : Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1932-12
