Тема боротьби з корупцією взагалі зникла з риторики Володимира Зеленського. Що, в принципі, не дивно.
На темі боротьби з корупцією Володимир Зеленський став президентом. Без сумніву – саме корупційний скандал навколо «Укроборонпрому» і Олега Гладковського (до речі – ще й досі він не здобув жодних продовжень) розчистив дорогу Зеленському у президентське крісло.
Тема корупції була одною з провідних у передвиборчій програмі Зеленського: «Нульова толерантність до корупції на всіх рівнях. Підозрюваний у корупції не вийде під заставу. Засуджений за корупцію отримає конфіскацію майна і довічну заборону обіймати державні посади».
Минув рік. Чим може похвалитися команда Зеленського? Опустимо той факт, що Олег Гладковський був затриманий по зовсім іншій справі (не тій про яку розповів дослідник Бігус), але вийшов на волю і наразі йому лише міняють підозри. Існують речі набагато важливіші.
Наприкінці червня 2019 р. президент Зеленський «перезапустив» Національну раду з питань антикорупційної політики – тобто оновив її склад. До складу Нацради увійшли представники експертних неурядових організацій, бізнес асоціацій, керівники антикорупційних та інших державних установ, тощо. Очолив Нацраду тодішній заступник керівника Офісу президента України Руслан Рябошапка. Нацрада мусила координувати роботу державних органів і недержавних організацій «у досягненні тих результатів боротьби з корупцією, на які чекає суспільство». Засідання Нацради мусило проходити за потребою, але не менше ніж раз на два місяці.
І от на сьогоднішній день Національна рада з питань антикорупційної політики провела лише одне (!) засідання – у липні 2019 р. Наразі ситуація виглядає просто комічно – Нацраду все ще очолює тепер уже безробітний Руслан Рябошапка, а до її складу входять такі самі безробітні Олексій Гончарук (екс-прем’єр), Максим Нефьодов (екс-голова Митної служби) та Віктор Чумак (екс-заступник генпрокурора). І вже повною комедією виглядає членство в Нацраді з питань антикорупційної політики фігуранта Реєстру корупціонерів Артема Ситника. Хоча й те що пан Ситник очолює Національне антикорупційне бюро – так само смішно.
Цифри такі. За перші три місяці 2020 р. до державного бюджету надійшло всього лише 14 тис. грн. від реалізації майна, плюс – коштів конфіскованих за вчинення корупційних і пов’язаних з ними правопорушень. От чесно – не знаю як коментувати це без глузів. А тим часом тема боротьби з корупцією взагалі зникла з риторики Володимира Зеленського. Що, в принципі, не дивно.
Говорити про корупцію чинній владі стало дуже незручно – бо зразу виникають питання до неї самої. Виникає питання – хто все ж таки оплатив відпочинок президента в Омані і з якою метою він туди їздив? Часом не аби домовитися про реалізацію української землі із профітом для себе, як про це розповіла екс-нардеп Чорновол? Виникає питання про діяльність нардепа Корявченкова-Юзіка та по заявах нардепа Анни Скороход про чималі «зарплатні» нардепам «Слуг народу» у конвертах – вочевидь в обхід податкової. Виникає питання чому держава вперто не помічає золотого дощу, що посипався на бізнесмена Коломойського – аж до зупинок шахт і заблокованих нафтових терміналів? Виникає питання про опанування влади особами пов’язаними зі студією «Квартал 95», аж до двох заступників голови ОПУ, помічника президента, голови СБУ та голови департаменту ГУР Міноборони, а загалом – більше 30 персон.
І вже точно виникає питання про родину Єрмаків, про новий мерседес та про те, чому президент реагує на корупційний скандал фразою «Ми цим не займаємося», тоді як президент Порошенко Гладковського відсторонив від посади?
Після таких питань не дивно, що за перший рік президентства Зеленського за рейтингом сприйняття корупції Transparency International Україна провалилася на 2 пункти і з'їхала на 126 місце зі 120-го, тоді як за президента Порошенка вона навпаки піднялася на 7 пунктів і зі 144 до 120 місце.
Очевидно, боротьба з корупцією для президента Зеленського – вже не пріоритет.
