Питання встановлення діагнозу у психіатрії є моїм особливим інтересом.
У цій статті хочу поділитись досвідом захисту у суді водія, щодо якого інспектор патрульної поліції склав протокол про адміністративне правопорушення за керування транспортним засобом у стані наркотичного сп’яніння (ст. 130 КУпАП).
Після зупинки транспортного засобу у нічний час інспектор патрульної поліції на свій лад провів «діагностику» водія: виявив у того тремтіння пальців рук, неприродну блідість, мляву вимову. Посвітив водієві ліхтариком у очі. Начебто зіниці не реагували на світло. Інспектор запропонував пройти медичний огляд на стан наркотичного сп’яніння. Із водієм у автомобілі була пасажирка, яку той попросив завезти додому. Інспектор погодився на це і не відсторонив водія від управління автомобілем.
У відділенні клінічної лікарні «Соціотерапія» лікар-нарколог запропонував водію здати аналіз сечі. Той повідомив лікарю та інспектору про утруднене сечовипускання через сечокам’яну хворобу. Зі слів клієнта, це дуже розлютило лікаря-нарколога, який став погрожувати водію, якщо той «надумає» затягувати час здачі аналізу. Лікар став примушувати водія пити воду через силу. Але той все одно не зміг здати аналіз. Тоді нарколог свої погрози реалізував у а кті медичного огляду, у якому записав: « запропоновано пити воду; не може здати після випитих трьох літрів; п’є небагато роблячи вигляд; відмовляється від здачі сечі. Всі фактори вказують на ухилення від здачі сечі». На основі цих записів у а ктімедичного огляду нарколог склав висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння, у якому записав про наявні ознаки наркотичного сп’яніння. Інспектор поліції переніс це до протоколу про адміністративне правопорушення.
Через кілька годин після складання інспектором протоколу водій повернувся до того ж відділення Соціотерапії і здав аналіз сечі на вміст наркотичних засобів і етанолу у організмі.
До судового засідання ми витребували від Соціотерапії копію а ктумедичного огляду, складеного лікарем-наркологом у нічний час, оскільки копія цього акта не видається водію. Також вже були готові результати досліджень аналізів, зроблених водієм вранці. Ці аналізи підтвердили відсутність наркотичних речовин в організмі водія. У підготовлених на їх основі вже іншим лікарем а кті медичного огляду були описані проведені лабораторні тести і як заключний діагноз зазначено «тверезий», а у аисновку було вказано, що ознак сп’яніння не виявлено.
У судовому засіданні подали медичні документи про діагностику лікарем-урологом у водія сечокам’яної хвороби. Я з аявив клопотання про виклик для допиту свідків: пасажира автомобіля і лікаря-нарколога, який проводив огляд у нічний час. У доведенні невинуватості клієнта найбільше я покладався на виклик нарколога, аби той пояснив про застосовані методи діагностики для встановлення стану наркотичного сп’яніння, чим керувався при визначенні часу, відведеного на здачу аналізу. Але суд відмовив викликати лікаря, погодився лише щодо пасажира. Шкода. Питання встановлення діагнозу у психіатрії є моїм особливим інтересом. А наркологія є складовою психіатрії. Та цього разу не вийшло допитати лікаря.
Після допиту свідка заявив клопотання про закриття провадження у справі за відсутності в діях водія складу адміністративного правопорушення. Аргументував тим, що к ерува ння транспортним засобом в стані наркотичного сп’яніння має бути доведено результатами лабораторних досліджень, на підставі яких встановлюється діагноз . Таких досліджень не проводилось щодо мого клієнта. Ось кілька тез із мого клопотання.
Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, не передбачено можливість встановлення діагнозу безлабораторних досліджень. Більше того, п. 7 і п. 8 розділу ІІІ цієї Інструкції встановлено, що п роведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов’язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп’яніння.
Важливим є те, що цією Інструкцією не регламентовано час, протягом якого має бути проведено огляд спеціалістом. За відсутності норми, яка б встановлювала обмежений час здачі аналізу для встановлення стану наркотичного сп’яніння, не можна говорити про відмову або про ухилення водія від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння. Крім того, така відмова становить окреме адміністративне правопорушення, а мій клієнт був притягнутий до адміністративної відповідальності саме за керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння.
Висновок щодо результатів медичного огляду був складений лікарем в 3.00 год. на підставі Акту медичного огляду. Але у п. 22 Акту, де має бути вказано дату і час відбору, було записано: «3:20: запропоновано здати аналіз сечі – здати не може за відсутності фізіологічного бажання; запропоновано пити воду; 4:00 не може здати – запропоновано пити воду». Виходить, що Висновок щодо результатів медичного огляду був складений в 3.00 год., а запропоновано здати сечу було в 3.20 год. і в 4.00 год., що є порушенням порядку складання висновку щодо результатів медичного огляду.
Відповідно до п. 15 розділу ІІІ Інструкції з а результатами огляду на стан сп’яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Тобто діагноз про стан сп’яніння може бути зроблено лікарем за наявності результатів лабораторних досліджень, а не лише огляду. Л ікар-нарколог, який проводив огляд уночі, не мав лабораторних досліджень. Тому у нього не було підстав робити діагноз про стан сп’яніння. Постановлення ним діагнозу про стан сп’яніння без проведення лабораторних досліджень суперечить вимогам Інструкції.
Відповідно до п. 22 розділу ІІІ Інструкції висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп’яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Отже, ніяких доказів наявності наркотичних засобів в організмі водія під час керування транспортним засобом, що було б доведено результатами лабораторних досліджень, до суду не було надано. Тому япросив суд вважати недійсним наявний у матеріалах справи в исновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння . Протокол про адміністративне правопорушення, який складений на підставі недійсного висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння, не може бути належним доказом вчинення правопорушення.
Гадаю, суд взяв до уваги мої аргументи, бо вони відображені у мотивувальній частині постанови (див. http :// reyestr . court . gov . ua /Review /69254754 ). Суд вказав про порушення лікарем порядку складання висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння, а тому погодився, що нема складу адміністративного правопорушення у діях мого клієнту. От і виходить, що порядок проведення лікарем-наркологом діагностики так само важливий, як і процедура притягнення особи до відповідальності інспектором поліції.
