Гроші на смітті: витрачати чи заробляти?

Я дуже часто зустрічаю міф про те, що з побутових відходів на рівному місці можна заробити великі гроші. «На смітті заробляє уся Європа», «Швеція купує сміття в сусідів», «Сміття це золото».

Змушений розчарувати, це не так. Якщо хтось вважає інакше, я готовий показати, де лежать тонни цього «золота», нехай розумні люди з нього зроблять гроші.

Сміття - це сміття. Не раптово його саме так і називають. Коли в Європі, десь ще півстоліття тому, постало питання, куди дівати відходи, яких ставало все більше і більше, європейці почали експериментувати, і виявили, що з відходами можна працювати, а не просто тупо закопувати у землю.

Що ж з відходами можна робити? За цей час у Європі з’явилось багато технологій, але якщо говорити загально, то зводяться вони до наступного. Перше, витягти з купи сміття вторинну сировину, яку можно знову використовувати (метал, скло, папір тощо). На жаль, у нашому сміттєвому кошику такого добра до 15%.

З органіки  (залишків їжі), якої в нашому середньостатистичному кошику аж відсотків 40 - зробити біогаз, спалювання якого дозволяє виробити електрику та тепло.

Також шляхом наукових експериментів виявили, що пресоване та добре висушене сміття, особливо ті залишки, які не можна переробити, і які не є органікою, а такого в структурі відходів - третина. Усе це непогано горить, тож його можна використовувати як паливо. Воно менш вигідне за вугілля, але також має певну калорійність. Отже, одразу можна реалізувати дві мети: зменшити кількість відходів та виробити певну кількість енергії.

Але, одразу відмічу, при спалюванні сміття у Європі передбачили жорсткі умови щодо викидів, тому фільтраційні обладнання обійдуться підприємству в десятки мільйонів доларів.

Звичайно, навіть після спалювання та сортування, будуть залишатись 5-10% так званих хвостів, які, як правило, вже захоронюють на полігонах.

Стають зрозумілими два фактори. Перший - поводження з відходами передбачає складний процес роботи з ними. Має бути завод, з коштовним та технологічним обладнанням: сортування, сушка, спалювання тощо. Щоб процеси на заводі були безпечними, не смерділи на весь квартал, вітер не розносив сміття тощо. Другий - з відходами можна економічно гратись, і раціонально їх використовувати. Але ця «гра» не дає прямих прибутків, а лише зменшує економічне навантаження на умовний сміттєпереробний завод.

У чому проблема в Україні? Чому у нас немає сміттєпереробних заводів? (Приготувався, в мене полетять каміння)

Скільки ми платимо, стільки й отримуємо. Ціна за вивезення відходів в Україні коливається від 15 до 35 гривень на місяць на людину. Наприклад, киянин платить до 36 гривень на місяць, мешканець Борисполя - 23 гривні.

Цих грошей вистачає тільки на те, щоб забрати сміття, відвезти його на полігон (іноді просто в посадку) і висипати його там на землю або закопати.  

Не спішіть писати гнівні коментарі, щодо тарифу. Є прорахунки, які говорять, що доплата від 30 до 70 гривень на місяць, може покрити додаткові витрати на переробку. Я присвячу цим розрахункам наступний, більш детальний текст. Але якщо спростити, то європейський тариф на переробку або спалювання стартує від 30-40 євро за тонну. Киянин генерує в середньому 300 кілограмів на рік. Це виходить 400 грн на рік, і на місяць трохи більше додаткових 30 гривень.

І ось питання: чи готові українці платити не 25 гривень, в 2-3 рази більше, за цивілізовану утилізацію сміття. Відповідь проста - у нас просто немає вибору!

Я не буду наводити заїжджену статистику, скільки у нас сміття та нелегальних сміттєзвалищ. Я наведу приклад, як воно до нас повертається через крани, з яких ми споживаємо воду.  Бо кожне сміттєзвалище утворює фільтрат - це жижа від відходів. Справжній яд. Він змішується з ґрунтовими водами, а далі вода йде у ріки та озера, де ми купаємось, і звідки водоканали роблять водозабір для питної води. Тому, кожна викинута батарейка на смітник, повертається міліграмом ртуті через водопровідний кран.

У Парламенті є законопроект 2207-1д. Європейський законопроект, який впроваджує сучасні європейські правила гри, щоб в Україні нарешті запрацювали сміттєпереробні підприємства.

У нас немає часу та немає альтернативного шляху. Сума, яка дорівнює одній чашці кави на місяць, може врятувати здоров’я нам та нашим нащадкам.