Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень".
Інститут поділу кримінальних правопорушень має значне практичне значення і тому, на законодавчому рівні європейські країни провели поділ правопорушень по відповідним критеріям.
При цьому немає значення приналежність держави до певної правової системи, оскільки категоризація має універсальний характер та застосовується в основному для диференціації відповідальності. Так, англосаксонська правова система давно здійснила розподіл кримінальних правопорушень на misdemeanor (проступки) та felony (злочини). Найбільш яскравими представниками цієї системи є Великобританія та США, кожна з яких своєрідно та по-різному виділяє різні групи та категорії кримінальних діянь.
Реформування української кримінальної юстиції також не оминуло запровадження інституту категоризації кримінальних правопорушень. Це зумовило прийняття довгоочікуваного Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень” №7279-д. Зазначений закон набирає чинності 01 січня 2020 року та виділяє основну класифікацію кримінальних правопорушень: по ступеню небезпечності та по процедурі розгляду. Основною метою зазначеного Закону є спрощення здійснення досудового розслідування, шляхом перерозподілу ресурсів в межах системи кримінальної юстиції.
В порядку змін, відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України, кримінальні правопорушення тепер поділятимуться на кримінальні проступки та злочини. Так, кримінальним проступком є передбачене Кримінальним кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.
Таким чином, по факту відбулася “перекваліфікація” незначних злочинів у кримінальні проступки. Злочини, в свою чергу, тепер поділятимуться виключно на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Крім того, встановлюється строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за проступок, а також після відбування його покарання особа вважатиметься такою, що не має судимості, що є, очевидно, позитивним здобутком.
В основному ж зміни до Кримінального кодексу є лінгвістичними. Не оминула змін і стаття 130 КупАП. Так положення про керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції криміналізована та визнаватиметься кримінальним проступком. Зазначена диспозиція знайде своє місце у розділі ІХ Кримінального кодексу України “Злочини проти безпеки та експлуатації транспорту”, санкція якої передбачатиме штраф від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Хто ж здійснюватиме розслідування кримінальних проступків?
До Кримінального процесуального кодексу України впроваджені положення про дізнавачів. Їхні повноваження в деякій мірі збігаються з повноваженнями слідчих, однак мають певні відмінності. Зокрема, надання можливості дізнавачам здійснювати певні слідчі дії до внесення ЄРДР, вочевидь, може призвести до надання передчасного висновку щодо відмови у відкритті кримінального провадження, а також обмежить права підозрюваного та потерпілого брати участь у слідчих діях, вносити свої зауваження до протоколу. Про які процесуальні гарантії може тепер йти мова?
Також КПК України встановлює строки розслідування проступків у формі дізнання; строки затримання особи, які несуть каральний характер, а не виправдану необхідність; передбачає порядок розгляду справи за спрощеною системою. Відносно останнього, то можна відверто констатувати, що демократичні зміни Закону не торкнулися. Зазначене обґрунтовується тим, що провадження буде орієнтоване не на встановлення дійсних обставин справи, судове провадження без розгляду доказів (яких може і не бути!), а на швидке ухвалення вироку. Так як, по перше, здійснюватиметься тиск на особу щодо визнання її вини, а, по друге, судовий процес відбуватиметься без виклику сторін, що,відповідно, ставить під сумнів принцип неупередженості судді.
Незрозумілим також залишається положення ст. 169 КПК України, яка передбачатиме, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено «за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку». А якщо воно вилучене необґрунтовано? Чекаємо вироку?! Незважаючи на те, що Закон переслідує благі наміри — розвантаження кримінального правосуддя, однак, є очевидним, що більшість положень, з метою уникнення зловживань з боку правоохоронних органів, потребують чіткості, так як вбачається, що така “спрощеність” допускає нехтування основними процесуальними гарантіями прав та свобод людини і громадянина.
