Військово-політичний "союз" Росії з Іраном не протримався й тижня

Доволі знаковим зовнішньополітичним «ляпасом» для Москви стало видворення Іраном російських військових з бази Хамадан, оскільки підконтрольні Кремлю ЗМІ говорили ледве не про оформлення союзу між цими двома державами.

Не минуло й тижня з днядосягнення домовленостей між Іраном та Росією стосовно використання військовоїавіабази Хамадан для завдання ударів по позиціям ІДІЛ та Джебхат Ан-Нусри, терористичниморганізаціям, які діють у Сирії, як Тегеран видворив зі своєї території Москву.Звісно ж, що для Володимира Путіна це стало доволі знаковим зовнішньополітичним«ляпасом», оскільки підконтрольні Кремлю ЗМІ говорили ледве не про оформленнясоюзу між цими двома державами. Але таке гіперболізоване висвітлення й сталоприводом для видворення російських сил з Хамадану.

            Перш за все, варто розуміти, що досягнення вищезазначеної домовленості не означало оформлення військово-політичного союзу, а,скоріше, стосувалося виключно тактичних моментів. Іран та Росія – давнігеополітичні суперники, які мають взаємовиключні інтереси в ряді регіонівсвіту. Тому, на даний момент, розмови про стратегічне партнерство між ними євидаванням бажаного за дійсне. Лише спільність цілей у Сирії дозволиладосягнути домовленостей щодо військової авіабази Хамадан.

            Слід розуміти, що вихваляння російських ЗМІ стали лишеформальним приводом для видворення Іраном зі своєї території повітряних сил такзваних «союзників».  Звісно ж, щоповедінка Москви була неприйнятною для Тегерану і даний фактор потрібновраховувати в контексті цієї ситуації. Але основною причиною зривудомовленостей стали відносини між Іраном та Заходом. Перш за все, варторозуміти, що Тегеран не просто так дав згоду на використання Москвою військовоїавіабази Хамадан. Тобто остання мала за це чимось заплатити (не обов’язково угрошовому еквіваленті). Тому Іран видворив російську авіацію зі своєї територіїабо внаслідок того, що Кремль тягнув з «платою», або вона була незначноюпорівняно з можливими політичними втратами.

            До останніх і варто віднести відносини із Заходом, аконкретніше – з Вашингтоном. Для Ірану, на даний момент, важливим є повнезняття санкцій ЄС та США, що означатиме відкриття європейського ринку для йогонафти та газу. А такі «загравання» Тегерану з Москвою є своєрідними сигналами іде в чому навіть шантажем. Тому Іран у даній ситуації отримав політичнідивіденди, оскільки лише внаслідок досягнення певних прихованих домовленостейзі США він пішов на видворення росіян зі своєї авіабази. Загалом, вартозазначити, що Москва сама винна у своєму фіаско, оскільки занадто афішувала тагіперболізувала угоду з Іраном, викликавши закономірну реакцію Заходу.