Переформатування уряду необхідне, але без політики

Після останніх скандалів на рівні вищого керівництва держави стало очевидно – в країні триває активна фаза справжньої війни за ключові пости, насамперед, у системі виконавчої влади.

Після останніх скандалів на рівні вищого керівництвадержави стало очевидно – в країні триває активна фаза справжньої війни заключові пости, насамперед, у системі виконавчої влади. Ця війна супроводжуєтьсяширокими медійними кампаніями, які створюють у суспільстві «правильне»розуміння ситуації на користь тієї чи іншої сторони. Але найчастіше вся правдазалишається за лаштунками, а заздалегідь підготовлені настрої громадськостіпросто використовують зацікавлені групи інтересів.

Тому, аби громадянське суспільство не було маріонеткою вруках умілих ляльководів з великими капіталами, треба усвідомити декількаречей. По-перше, тотальна антиурядова істерія, яка тільки набирає обертів, єдалеко не однозначною з огляду на її причини. Важка соціально-економічнаситуація в країні має комплексне походження, і покращити становище неможливобез непопулярних ініціатив, які автоматично роблять непопулярним і будь-якийуряд, що реалізує ці ініціативи. Тож поставте прем’єром хоч царя Соломона, але,якщо йому доведеться заморожувати зарплати і підвищувати пенсійний вік, торейтингу мудрого правителя не позаздриш. Інша справа, коли уряд працює неефективноі в силу непрофесійності чи причетності до корупційних схем гальмує реформи. Втакому випадку слід бути максимально об’єктивними. Насамперед, не треба всювідповідальність за боротьбу з корупцією перекладати на Кабмін, адже останнійпроваджує цю боротьбу лише створенням нових правил та кадровими змінами, всіінші методи належать до компетенції третіх структур. Більше того, практикапоказує, що професійні і некорумповані міністри самі потерпають від масштабівкорупції та кумівства, які панують у підвідомчих їм галузях. Наприклад,міністру інфраструктури Андрію Пивоварському знадобилося майже рік для того,щоб звільнити керівника Укравтодору. Система чинить шалений тиск на будь-якіспроби змінити її, і часто управлінці просто безсилі перед нею.

Це безсилля і хвилю громадянського обурення роздмухують івикористовують у своїх цілях всі, кому зміни в тих чи інших сферах не вигідні. Олігархиі їх політичні протеже роблять все для того, щоб на чолі потрібної галузіпоставити своїх людей, створивши надійний затишок для власного бізнесу венергетиці, транспортній сфері, медицині тощо. І, зрештою, їм це вдається, причомупід оплески щасливих громадян, яких телевізори і газети змушують ненавидітиміністрів та інших посадовців, які грабують державу, адже саме так розповідаєтелебачення. Трагічність цієї драми полягає в тому, що на нові місця в урядіприходять менеджери більш чи менш відомих олігархів. І все починається знову.

Варто розуміти, що країна ніколи не стане на шляхрозвитку, якщо не подолати це порочне коло. Для цього потрібно: а) щоб всізвинувачення в корупції та інших злочинах на адресу всіх посадовців булифактичними матеріалами кримінальних справ, а не приводом для публічного піару; б)міністрів треба звільняти або залишати на посаді виключно на підставіпрофесійного аудиту ефективності їх роботи. Якщо урядовець працює чесно, алереформам заважають корумповані керівники підприємств, народні депутати, великийбізнес чи інші суб’єкти, то, очевидно, змінювати слід не міністра, а боротися зтими, хто саботує міністерські реформи.

Необхідно мати на увазі, що корумпована системапередбачає корумпованість кожного її елемента, а тому вкрай хибно шукати цапа відбувайлалише десь нагорі, у високих кабінетах. Це – ознака патріархального менталітету.Громадськість теж має бути максимально активною у боротьбі з корупцією на всіхрівнях. Але цей процес має бути повністю очищений від політичних чвар,популізму, війни компроматів і кампаній чорного піару. Уряд маєпереформатовувати або змінювати взагалі суспільство на основі критеріївефективності і професійності, а не олігархи для просування своїх людей вКабмін.